Мандри убивці - Робін Хобб

— Про який я ніколи не чув, — зауважив я, вручаючи їй торбинку з ельфійською корою.

Кеттл висипала трохи кори до чашки, залила кип’ятком. Тоді спокійно поклала мою торбинку зілля до свого клунка. Ні, це не була випадкова помилка. Дарма навіть просити, щоб вона повернула мені кору.

— Звідки ви стільки знаєте про все, пов’язане зі Скіллом? — значуще спитав її Блазень. Очевидно, частина сприту вже до нього повернулася.

— Може, я навчилася, слухаючи, замість постійно ставити нескромні запитання і лізти в чужі справи, — відрізала стара. — А тепер пий, — додала, закриваючи тему. Не був би я таким схвильованим, неабияк посміявся б із того, як вправно Блазневі заткнули рота.

Він узяв чашку, але глянув на мене з-над її краю.

— Що це таке було, те, що трапилося наприкінці? Вони тримали мене, а тут зненацька розпочалися землетрус, повінь і пожежа. — Він насупив брови. — Тоді я розсипався і зник. Не міг відшукати себе. Потім з’явився ти…

— Чи хтось зволить пояснити мені, що трапилося цього вечора? — дещо роздратовано спитала Кеттрікен.

Я сподівався, що відповість Кеттл, але вона промовчала. Блазень опустив свою чашку.

— Це складно пояснити, моя королево. Скидалося на двох розбійників, що вриваються до вашої спальні, витягають вас із ліжка, трусять вами, постійно називаючи вас чужим іменем. А коли вони виявили, що я не Фітц, то дуже на мене розсердилися. Тоді настав землетрус, і я впав. Пролетів кілька сходових маршів. Звичайно, метафорично кажучи.

— Вони тебе відпустили? — радісно спитав я. Відразу ж обернувся до Кеттл. — Не такі вони й мудрі, як ви боялися!

Кеттл неприязно зиркнула на мене.

— Та й ти не такий мудрий, як я сподівалася, — похмуро буркнула вона. — Відпустили його? Чи це Скілл-вибух вирвав його в них? А якщо так, то чия це була сила?

— Веріті, — з раптовою певністю промовив я. Зненацька зрозумів усе. — Цього вечора вони напали й на Веріті! І він їх подолав!

— Про що ти кажеш? — зажадала Кеттрікен воістину королівським тоном. — Хто напав на мого короля? Що знає Кеттл про тих, хто напав на Блазня?

— Це не особисте знання, міледі, запевняю вас! — квапливо заявив я.

— Ох, мовчи та диш! — гарикнула на мене Кеттл. — Моя королево, те, що я знаю, — це теорія. Якщо ваша воля, це знання людини, яка вчилася, але не вживала цих знань на практиці. Відколи Пророк із Каталізатором поєдналися на площі, я побоювалася, що між ними виникне зв’язок, який скіллери можуть використати проти них. Але або ця група нічого про таке не знає, або щось їх цього вечора розпорошило. Може, це була хвиля Скіллу, про яку казав Фітц.

— Хвиля Скіллу… ти вважаєш, що це зробив Веріті? — Дихання Кеттрікен раптом прискорилося, її щоки зарум’янилися.

— Тільки в нього я бачив таку силу, — відповів я їй.

— То він живий, — тихо промовила вона. — Він живий.

— Можливо, — кисло озвалася Кеттл. — Таке виверження Скіллу здатне вбити самого скіллера. А може, це взагалі був не Веріті. Це могло бути наслідком невдалої спроби Вілла з Регалом дістатися до Фітца.

— Ні. Я ж вам казав. Їх розкидало, як полову на вітрі.

— І я тобі казала. Вони могли влучити один в одного замість убити тебе.

Я думав, що Кеттрікен скартає її, та вони обидві зі Старлінг, широко розплющивши очі, дивилися на Кеттл, вражені глибиною її знань про Скілл.

— Як мило з вашого боку, що ви обоє про все мене попередили, — з кусючою чемністю кинув Блазень.

— Я не знав… — запротестував я, але Кеттл знову мене обірвала.

— Таке попередження не принесло б нічого доброго, тільки змусило б тебе постійно про це думати. А тепер поміркуймо і порівняймо. Нам знадобилися всі наші спільні зусилля, щоб на дорозі Скіллу втримати Фітца зосередженим і при своєму розумі. Він нізащо не пережив би перенесення до міста, якби його чуття не були перед тим притуплені ельфійською корою. Але ж ці інші йдуть дорогою і вільно використовують Скілл-маяки. Очевидно, їхня сила значно переважає Фітцову. Ох, що робити, що робити?

На це запитання ніхто їй не відповів. Раптом вона кинула нам із Блазнем погляд, в якому читалося звинувачення.

— Це не може бути правдою. Просто не може. Пророк і Каталізатор, а ви ж обидва ледь не хлопчаки. Зелені в мужності, ненавчені у Скіллі, тільки й знаєте, що витівати дурниці та сохнути з любові. То це вас послано порятувати світ?

Ми з Блазнем обмінялися поглядами, я помітив, що він набрав повні груди повітря, збираючись гідно їй відповісти. Та тут Старлінг клацнула пальцями.

— І саме це має стати темою для пісні! — несподівано вигукнула вона, а її обличчя змінилося від радості. — Це не буде піснею про героїчну силу й могутніх воїнів. Ні. Пісня про двох, сильних лише своєю дружбою. Обидва вірні королю, і ця вірність незламна. І приспів готовий. «Зелені в мужності» і ще щось…о…

Блазень зазирнув мені в очі, тоді значуще глипнув униз, на себе самого.

— Зелена мужність? Я справді мав би їй показати, — тихо сказав він.

І, попри все, навіть попри те, як грізно глянула королева, я вибухнув сміхом.

— Ану припиніть, — вилаяла нас Кеттл таким суворим голосом, що я відразу прохолов. — Зараз не час на пісні чи жарти. Невже ви обидва надто дурні, аби не помітити, в якій небезпеці перебуваєте? На яку небезпеку наражаєте нас усіх своєю беззахисністю? — Я дивився, як стара неохоче виймає мою кору зі свого клунка і знову ставить казанок на вогонь. — Це й усе, що я можу вигадати, — виправдалася вона перед Кеттрікен.

— Що саме? — спитала та.

— Бодай одурманити Блазня ельфійською корою. Це приглушить його для них і сховає від них його думки.

— Ельфійська кора діє не так! — обурено заперечив я.

— Та невже? — розлючено повернулася до мене Кеттл. — То чого вона роками традиційно саме для цього вживалася? Якщо дати її досить юному королівському бастарду, це цілковито знищить його потенціал як скіллера. Так часто робили.

Я рішуче труснув головою.

— Та я вже кілька років її використовую, щоб відновити сили після скіллення. Так само, як Веріті. І вона ніколи…

— Ласкава Едо, змилуйся! — вигукнула Кеттл. — Прошу, скажи мені, що ти брешеш!

— Навіщо мені брехати про це? Ельфійська кора відновлює людську силу, хоча після її вживання може настати меланхолія. Я часто носив чай з ельфійської кори Веріті, у вежу Скіллу, щоб його підкріпити. — Тут мені забракло слів, щоб говорити далі. Жах на обличчі Кеттл був надто щирим. — Що? — тихо спитав я.

— Ельфійська кора добре відома серед скіллерів. Це засіб, якого слід уникати, — неголосно сказала вона. Я чув кожне слово, бо ніхто в наметі не смів навіть дихнути. — Притуплює Скілл у людині так, що вона не може скіллити сама, а інші, через викликане корою затуманення, не можуть скіллити до неї. Кажуть, що це зілля загальмовує або руйнує талант до Скіллу в молодих й утруднює його розвиток у старших скіллерів. — Глянула на