Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
– Гнат... Гнат сказав, тільки... Ми навіть кліп почали записувати, без тебе... – голос Борика якось невпевнено затремтів, – Тільки, – повторив він і замовк.
– Що? – запитала Веда. У грудях у неї почав повільно розтікатися крижаний холод. Вона щосили стиснула пальцями телефон.
– Коротше, приїжджай у лікарню, – якимось переляканим голосом пробурмотів Борик.
– Навіщо?
Серце її вкрилося льодом і зовсім зупинилося.
– Гнат... він непритомний, у комі... Приїжджай негайно, все дізнаєшся сама!
– У якій лікарні?
– У центральній...
– Зараз приїду, – промовила Веда, не чуючи свого голосу.
– Я теж скоро буду там!
І Борик відключився.
Телефон був налаштований на гучний зв'язок, тому Х’ярго чув всю розмову.
Веда відчужено подивилася на телефон у своїй руці й відкинула його з такою огидою, немов це була якась бридка потвора.
– Що відбувається, Х'ярго? – глухо запитала вона.
– Напевно, скоро ми це з'ясуємо, – відповів вампір.
– Звичайно! – пробурмотіла Веда, побігла в невелику гардеробну, розташовану між ванною і другою спальнею, і почала квапливо викидати на підлогу одяг.
У голові її носився хоровод божевільних думок. Невже вона помилилася, і Гнат до її потрапляння в Зальгар не має жодного стосунку? Як він опинився в комі? Чому? Об які таємниці їй знову доведеться битися головою?
Вона натягнула майку і темні джинси, зверху накинула сорочку, повернулася і запитала Х’ярго:
– Ти зі мною?
– Не думаю, що це доречно.
– Ще як доречно! Тільки не в такому вигляді... – несподівано Веда стала абсолютно спокійною, – Тут залишилися деякі речі Гната. Він їх купив, але так і не одягав, не встиг забрати…
Х’ярго уважно подивився в її відчайдушно-непроникне обличчя і погодився.
Поки він переодягався, Веда кривила губи наче від придушеного болю і похмуро ковзала поглядом по вікну, залитому ярким сонячним світлом.
– Тобі потрібні темні окуляри, – сказала вона, – там є, у коридорі... Вона пішла до вхідних дверей і повільно взула перші-ліпші кросівки.
На полиці під дзеркалом поруч з окулярами лежали ключі від машини, яку Гнат подарував їй на минулий день народження.
Веда взяла ключі й хотіла відчинити двері, але руки її раптом заходили ходором, і вона гірко розридалася.
– Я не зможу вести машину... треба викликати таксі, – розмазуючи сльози по обличчю, запинаючись, промовила вона.
– Не потрібно таксі, – відповів Х'ярго, забираючи з її безвольних рук ключі, – Я сам поведу.
