Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
– Але, ваша Величність, – насупилася Веда, – може...
– Ні, ні! – відмахнувся король, – я занадто втомився. Останні події... Утім, нехай це залишиться зі мною і більше ні з ким. Я передам владу комусь із синів. Поки ще не вирішив, кому саме. А ця річ – не знак влади і не родова цінність. Я виготовив її спеціально, до весілля...
– Добре, – після короткої паузи, сказала Веда і прийняла прикрасу з рук Фарігралфодолла, – але дозвольте запитати, звідки ви дізналися, що показав жереб? Евлур казав, що вони до пори приховали ім'я нареченого.
– Таку подію приховати важко! – усміхнувся король. – Бери, бери! Можеш зробити з ним що забажаєш, хоч викинути.
Веда кивнула на знак подяки, сховала прикрасу в кишеню і піднялася.
– Навіщо чекати, поки мої нервові родичі почнуть стрясати скелі. Дякую вам за все! – сказала вона і кинула на Нелемотуллафа ласкавий погляд.
Той відвернувся з нудним виглядом.
– Тож, заходьте якось у гості, – король теж піднявся і посміхнувся солодко й люб'язно, – Влаштуємо пишне свято...
Веда взяла кинджал і затримала очі на димних скелях вдалині. Дивний легкий смуток тривожив її, і це почуття було нез'ясовно приємним, і на якусь мить вона забулася, замислившись про щось, чого не пам'ятала.
Голос Хьярго повернув її в дійсність.
– Вже час!
Вона здригнулася і підняла до нього обличчя, з затаєним болем подивилася йому в очі. В яких жевріла така ніжність, що Веді раптом захотілося заплакати від щастя.
– Час, – повторив він і простягнув їй руку.
Повільно зітхнувши, вона вклала в його долоню свою і прокреслила у повітрі вістрям кінджала.
