Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

– Ні, ти ще не підпорядкувала собі всю магію, приховану в кинджалі. Ти досі керуєш ним неусвідомлено.  Ваші енергії розділені і  мають з'єднатися.

Голос Хьярго був суворий. Веда злякалася, що нічого не вийде, і розгубленим поглядом промайнула  по зосередженими обличчями присутніх.

–  Час закінчується, – тихо нагадав Нелемотуллаф.

– Стисни шпильку в долонях... – підказав Х'ярго.

Веда кивнула. Розумом-то вона давно усвідомила: не можна ні надто розслаблятися, ні надто зосереджуватись, її сила повинна залишатися спокійною і безтурботною. Будь-який прояв почуттів тільки нашкодить. 

Тільки зрозуміти це було набагато простіше, ніж застосувати на практиці. Урочистість і строгість моменту, очікування в спрямованих на неї поглядах лише додали паніки й невпевненості. І тіло перестало її слухатися, охоплене гарячковим тремтінням.

Вона з благанням подивилася на Х’ярго.

– Я допоможу...

Він став за її спиною і накрив її з'єднані долоні своїми.

Цей дотик додав сил, повернув упевненість. І тіло заспокоїлося: дихання майже зупинилося, серцебиття сповільнилося, по хребту побіг знайомий стовп вогню – і все тіло за мить стало невагомим, наче повітря, струмливим, наче вода, тільки ступні ніг продовжували твердо впиратися в землю.

– Пора! – пролунав біля самого вуха голос Хьярго.

Веда розкрила долоні.  Шпилька повільно піднялася в повітря, і так само повільно почала змінюватися.

Раніше вона перетворювалася на кинджал миттєво, а тепер Веда спостерігала цю трансформацію, немов у сповільненому фільмі: як змінюються грані, як коротка голка витягується, стаючи вузьким лезом.

Закінчивши перетворення, кинджал так і залишився висіти в повітрі, спрямований вістрям донизу.

– І що тепер? – заворожено запитала Веда.

– Дозволь йому поділитися силою з іншими, – відповів Х'ярго.

Веда трохи видихнула, неспішно опустила вії й одразу ж знову підняла.   

Кинджал почав обертатися, спершу повільно, потім дедалі швидше, і знову сповільнився, потім кілька разів перекинувся і завмер, направивши своє вістря угору.  Веда зрозуміла, що тепер кожен його рух підпорядкований її бажанням і раптом перестала усвідомлювати, де її сила, а де сила кинджала.

Вона подивилася на Х’ярго, і той ледь помітно кивнув. Здається, зараз вони були здатні читати думки одне одного. Абсолютно нове, напрочуд приємне й тепле почуття захлеснуло Веду.

–  Бери! – сказала вона і  подумки штовхнула кинджал уперед.

Той полетів, тихо розсікаючи вістрям повітря і слухняно ліг у підставлену руку олфа.

– Почнемо нарешті! – всміхнувся  Ажей.

Даміін стиснув рукоять, якусь мить до чогось прислуховувався, потім неголосно щось проказав і встромив вістря у свою долоню, пробивши її наскрізь.