Страта - Марина та Сергій Дяченко

— Ви справді не схожі на вбивцю, — сказав він знехотя. — Хоча всі факти — проти вас.

— Не схожа?

— Ні.

Ірена зітхнула.

Рішення прийшло до неї сьогодні вночі. Вона піднялася з тапчана — і більше вже не могла заснути. Ходила по камері туди й сюди — під ранок у вічко заглянув здивований сторож...

Єдино правильне рішення. Але однаково — важко вимовити.

— Я... зізнаюся, — сказала вона через силу. — Я зізнаюсь і хочу показати місце, де лежить іще одна жертва...

Слідчий поперхнувся. Кілька секунд вона дивилася в його очі, що стрімко скляніли.

Йому важко було стримати емоції. Але він упорався.

Вже через півгодини Ірена могла насолоджуватися видом тополь, які мчали назустріч.

Вони їхали до її будинку. Віконце в машині було маленьке і заґратоване, одначе Ірена впізнавала знайомі місця — кав’ярню під червоним дахом... Плавний вигин траси, прірва, з якої вранці здіймається туман...

Вони зупинилися біля її воріт. Сусідський паркан ледь не обвалювався під вагою Валька з приятелями. А чому вони не в школі?..

Вона вдихнула вітер із запахом опалого листя. Після довгого сидіння в замкненій камері він здавався райським, свіжим — але ж, якщо замислитися, всього лише пронизливий сирий протяг...

— Там, — вона показала рукою, — на пагорбі. Я поведу.

Вони супроводжували її щільною вервечкою. Гадали, що втече?..

Час від часу вона ловила погляди. І щулилася сильніше, ніж од вітру. Нічого... нічого... скоро все це скінчиться...

Напевно, їм неприємна була її бадьорість. Вона так радісно й енергійно піднімалася вгору, невже щоби скоріше показати ще одну могилу вбитої нею дитини?!

Вона зупинилася на вершині пагорба. Гарячково озирнулася.

Зів’яла трава всіяна була коров’ячими кізяками. Ось! Із землі стирчав прутик із ганчіркою, потемнілою від дощів. А поряд...

Поряд лежав інший. Переламаний. Імовірно, заблукала корівка не дуже-то зважала на таку дріб’язковість...

Вона стримала себе. Якщо кинутися відразу — виникнуть підозри, її схоплять, кроку не дадуть ступити...

Обережненько, маленькими кроками, вона наближалася до порушених ворітець. Сантиметр за сантиметром.

Зараз...

Пане Петер!! Ось і я...

Вона заплющила очі.

Нічого не сталося. Вітер, як і раніше, війнув запахом листя і гною. А неподалік стояли і курили переглядаючись її похмурі супровідники.

Вона змусила себе розплющити очі. Огледілася: все правильно. З цього ж таки місця вона вперше побачила дві машини, що повзли назустріч одна одній...

«Канал відкритий у будь-який час. Скористатися ним можете тільки ви. При незначному відхиленні канал сам знайде вас — відхилення не мусить бути більше метра...»

Вона помацала вцілілий прутик.

— Це неправильно...

— Тут? — холодно запитав слідчий. — Тут копати?

— Це неправильно! — сказала Ірена, дивлячись просто в його скляні очі. — Це неправильний світ!.. Його немає! Це модель. Ви всі — модель. Вас придумав Анджей!..

Сусідські дітлахи з цікавістю дивились, як її, скуту наручниками, що викрикувала безглузді фрази, ведуть до машини.

 сихіатрична експертиза визнала її осудною. Медична комісія визнала її здоровою.

Ірена доклала всіх зусиль, аби скоріше забути подробиці огляду.

«Ви МОДЕЛЬ, — з посмішкою говорила вона лікарям і санітарам. — Нічого не можу з цим вдіяти. Вам прикро, але це так: ви — лише тіні інших людей. Ви — уявлення Анджея про те, якими мають бути люди... Вибачайте».

Її визнали симулянткою.

Призначений був день суду; Ірена насолоджувалася тимчасовим спокоєм. Її не турбували ні лікарі, ні адвокати, ні слідчий. Натягнувши до підборіддя сіру казенну ковдру, вона перечитувала нотатки в записнику і навіть спромоглася на нову: «Весь світ — лише тінь...»

Фраза вразила її своєю оригінальністю.

Думати про те, чому не спрацював канал, скоро набридло. Ну, не спрацював — і не спрацював. Звичайна річ. Можливо, щось подібне сталося з Анджеєм. Він потрапив під коток власної вигадки — не зміг зупинити ним же запущену круговерть...

Думати про те, Анджей мертвий чи імітував власну смерть, — вона уникала. Так чи інакше, скоро все з’ясується. Те, що Ірену чекає смертний вирок, ні у кого не викликало сумнівів; вона, в свою чергу, не сумнівалася, що Анджей (якщо він живий) ніколи не допустить такого повороту подій. Якщо моделятор живий — то тільки для того, щоб спостерігати за спійманою в пастку Іреною. Якщо це витончена помста (за що?!), то всього, що вже сталося з нею, достатньо