Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн
"А що я ще міг їй відповісти?" – міркував, перевіряючи звіти. Букви зливалися в одну пляму із завитків. Тому незабаром я все ж відклав папери та відкинувся на спинку стільця.
Якою дружиною вона була? Точно не хорошою, і не такою, яку я мріяв бачити поряд із собою. Але я не міг сказати в обличчя запальній неврівноваженій жінці правду. Довелося збрехати. Сказати те, що почув уві сні від тієї, іншої дружини.
І чому спогади про сон здаються настільки реальними?
Олівія… неусвідомлено накреслив пальцем її ім'я в повітрі, невидимий потік вітерця слухняно йшов за літерами. Її характер підійшов би королеві. Саме такою і снилася мені дружина: впевнена, спокійна, горда.
– Святі духи! - вигукнув Рунольв, вриваючись у мій кабінет - нахабство дозволене лише моєму вірному раднику та другу. – Ти вже чув останні новини?
Я підвівся з місця, внутрішньо здригнувшись від поганого передчуття. Слідом за Рунольвом у кабінет ступив спантеличений Лоренс.
- Твоя дружина, крім того, що вдруге за півтора року відвідала урок, - почав натхненно перераховувати радник. - Нікого при цьому не вбила, не влаштувала скандал, ще й проявила себе з хорошого боку.
- Моя дружина має і такий? - криво усміхнувся, але згадав не ідеальні риси обличчя Альви, а прямий наповнений внутрішньою силою погляд Олівії.
Духи! Вона засіла в пам'яті надто міцно, але нічого, сни швидко забуваються.
- Я був приємно здивований, Ваша Величність, - вимовив Лоренс загальмовано, начебто думками все ще перебував з Альвою. - Королева сама виявила цікавість, навіть просила спробувати опанувати вогняну стихію, а вода прийняла її з першого ж наказу. Вона із задоволенням займалася до того моменту, як її енергетичний резерв повністю вичерпався. Сил у королеви виявилося дуже багато, минулого разу я не зміг це точно визначити, але зараз розумію, що ваша дружина неймовірно сильна. Кілька місяців наполегливих тренувань і вона зможе остаточно стабілізувати ядро.
- Це найкраща новина за останні кілька тижнів! - навіть посмішка вийшла щирою. Я знову згадав дивну розмову в садку. Готовий присягнутися, що вона кликала мене не просто так. Вперше за весь час нашого шлюбу дружина надіслала мені служницю, щоб запросити на чай. Вже готовий був до отруєних солодощів, адже останнім часом погляд Карла Хансена не двозначно натякає на те, що він не згоден із моєю політикою. А Карл є дядьком Альви, принаймні за документами та має на неї великий вплив. Але королева здивувала і поставила в глухий кут, в якому я тепер метався, не знаходячи вихід.
- Це неймовірно! - продовжував дивуватися Рунольв. - Що за дух її вкусив? Мар, скажи чесно, ти почав їй щось підливати?
- Що б не сталося з королевою, я не маю до цього відношення, - я повільно опустився в крісло і поклав підборіддя на руку. - Не слід забувати, що це може бути її чергова витівка, але якщо Альва, дійсно, візьметься за розум, я буду неймовірно радий.
- Радий? – уточнив Рунольв. Він узяв стілець, обернув його спинкою до мого столу і по-хлоп'ячому осідлав задом наперед. – Та це буде подія світового масштабу! Вона зможе стабілізувати ядро, тоді закінчаться виверження вулканів, посухи та потопи, знизиться смертність, і знову почнуть народжуватися сильні маги. Якщо ще й ви порозумієтеся… - в цей момент друг запнувся, погляд його полинув в порожнечу, а на обличчі з'явився сумнів, і наступне припущення він видав тихіше: - Може вона завела коханця і тому стала добрішою?
Я вже хотів сказати, що мені все одно когось там заводить Альва, аби вона перестала мучити мене, але слова застрягли в горлі. Та королева, що сьогодні йшла зі мною під руку здавалася іншою, зовсім несхожою на жінку, яка страчувала слуг з власної забаганки, влаштовувала скандали з нічого та обсипала мене прокльонами. Або мені просто хотілося, нарешті, побачити в ній нормальну людину.
Хитнув головою, позбавляючись марення.
- Хоч коханця, хоч отруйну гадюку. Якщо від цього їй стане легше, і королева візьметься хоча б за навчання, я підтримаю будь-яке рішення, - розуміючи, що дивні роздуми знову повертають мене в лабіринт загадок, я вирішив перейти до більш важливих справ: - Лоренсе, виділи магів землі та води, щоб відправити на південь. Там знову аномальна спека, варто потурбуватися про врожай та лісові пожежі.
- Слухаюсь, Ваша Величність, - кивнув головний маг і вийшов з кабінету. Рунольв провів його поглядом і посерйознішав:
- Правда, Маре, - радник заспокоївся, і тепер говорив менш схвильовано: - Що відбувається з Альвою?
- Гадки не маю, - знизав плечима. - Сам віддав би будь-що аби дізнатися. Вона сьогодні гуляла зі мною в саду.
- Гуляла? - витріщив очі Рунольв. - Може ще й про поезію говорила?
- Не про поезію, але говорила.
- Стародавні духи, напевно, збожеволіли, - зітхнув чоловік. - Я не маю інших пояснень.
- Ваша Величність, біда! - почувся з-за дверей схвильований голос. Ми з радником одночасно підскочили на ноги, перезирнулись і кинулися до дверей.
- Що трапилося? - випалили в унісон, подивившись на переляканого лакея.
- Її Величність королева, вона... - слуга з побоюванням поглядав у бік крила Альви, я навіть висунувся в коридор і озирнувся, але крім варти та слуг у ньому нікого не було.
- Що з королевою? - Рунольв не витримав і потрусив лакея за плечі. Той трохи прийшов до тями:
- Вона знепритомніла в саду, їй надали допомогу, а тепер вона загрожує всіх стратити.
- О духи! - Простогнав радник і подивився на мене. Я лише закотив очі та кивнув йому:
- Доведеться дізнатися, що сталося.
Поки йшов коридором, бачив слуг, що злякано розбігалися. Навіть воїни-охоронці, які йшли за мною, виглядали пригнічено. Їх не лякала перспектива відправитися на війну, щоб боротися з противником, але зв'язуватися з однією істеричною королевою страшенно не хотілося.
Потайки я все ж сподівався поговорити з дружиною нормально. Нехай вона не вважає мене законним чоловіком, не дивиться як на чоловіка, але хоча б як дорослі люди ми зможемо все обговорити?
