Ринок Троєщина - Олег Петренко
Наразі вже шість годин вечора і Василь Іванович деякий час сидів на лаві. Він про щось задумався і не помічав, як минає час. Не дивлячись на це, а люди вже розійшлися, а він далі сидів і думав про свої справи, про які ніколи нікому не розповідав і це завжди залишалося таємницею. Він знав, що можуть бути наслідки і невідомо, де його слова будуть передані і кому і які потім можуть бути наслідки. Він мав відповідальну роботу і все треба було тримати при собі і ніколи нікому нічого не розповідати розуміючи, що можуть бути будь-які і лише негативні наслідки. Іноді виконував роботу бухгалтерії та проводив підрахунок усієї проданої та купленої продукції, яка привозилася на ринок і решта, що стосується всього механізму працьовитості всіх підлеглих для виплати заробітної плати. На ньому завжди були такі обов'язки відповідальності і якщо робота була вчасно виконана, то працівники отримували пізніше зарплату і це нікому не потрібно, щоб виникало невдоволення, а щоб цього не потрібно було більше працювати. Також виконувалася робота з підрахунку послуг різних служб, які постачали сюди певні послуги для кращої зручності в роботі, а це вода, світло та інші послуги, необхідні для кращої роботи. Коли приходила зима то тоді вже темніше набагато раніше, а ринок ще працював і потрібно було світло, а без світла ніхто нічого б не зміг робити, продавці і покупці, які приходили сюди, нічого не побачили б, що вони хочуть купити і тому тут було завжди світло і в кожному продовольчому місці світив ліхтар для забезпечення кращої видимості. Адже в цей час сюди могли потрапити злодії, які б по можливості щось поцупили, а це для них була як найкраща можливість схопити щось із місця продажів і покласти собі в карман і піти не подавши жодного хвилювання. Таких злочинців тут було мало. На першому місці - безпека продавців та їхнього товару.
Ось, нарешті, вже зачинилася брама і території нікого не залишилося. Всі залишили свої місця продажу і Василь Іванович сам не помітив, а він утомився, як нахилив голову вбік і заплющив очі. Захотілося відпочити і тут одразу десь далеко ще на початку ринку, а це було метрів за двісті від нього, почув якийсь звук. Що то був за звук, не знав і раніше ніколи такого не чув. Схиляючись на свою досвідченість у цьому світі і вже багато різних незрозумілостей знає що цей світ іноді буває непередбачуваним і в ньому може з'явитися що завгодно. Істоти, які раніше бачив, а це величезні демони, які також іноді з'являлися у житті Василя Івановича та нападали на нього та намагалися позбавити життя. Незважаючи на те, що у них такі величезні розміри, силу, ніколи нікому не віддавав свого життя і завжди його відстоював як міг і бився з ними до останнього і ніколи не тікав від таких істот. Доводилося стояти на своїх двох ногах і дивитися їм у вічі, а очі були дуже страшні, чорні, насичені жахом і смертю, а він піднімав перед собою руки і починав бити лівим, правим прямим, а від їхніх ударів ухилявся і продовжував завдавати як найбільшого удару до тих пір поки їх не перемагав але не вбивав їх, і після перемоги, а цей нокаут, вони зникали. Такі сутички тривали більше години, і весь цей час продовжував їх убити так, як у нього вистачало сіли. Василь Іванович був дуже сильний і в такі моменти сам себе дивував силою та витримкою і не знав, звідки в нього стільки витривалості. Іноді демони були покарані і самі тікали від нього якнайдалі, а все що вони хотіли так це захопити цю територію, але навіщо їм це було потрібно Василь Іванович не знав. Не розумів навіщо таким істотам, як демони, які з'являються з іншого світу і приходили до нього, щоб позбавити його життя, хотіли забрати ринок Троєщина. Який у цьому був сенс, він не розумів і тут працювали лише звичайні люди, які хотіли заробити трохи грошей та допомагати іншим людям приходили щось купити. Все відбувалося, як у звичайному світі людей, де одні продають, а інші купують. Все чесно, і ніхто нікого не ображав, не обманював і ніхто ні на кому не заробляв грошей. Усі повністю задоволені тим, що тут відбувається чесний процес товарообміну між покупцями та продавцями і все без підозри на те, що щось піде не так чи хтось обдурить.
Наразі Василь Іванович спить і десь далеко у своїй підсвідомості бачить якесь бачення про своє дитинство, де він грає на полі біля моря та збирає різні квіти. Він був гарною людиною, яка завжди цінувала природу і те, що вона дає і відкриває такий чарівний світ, який мало хто бачить і помічає і цей сновидіння було приємним, надихаючим і залюбки дивився такі спогади, а вони йому траплялися дуже рідко. Адже весь час працював і коли після роботи повертався додому лягав спати і більше нічого крім темряви в очах не бачив, але не вранці все, що чув, так це звук будильника і світло, що проникає через вікно, кажучи те, що потрібно прокидатися і їхати на роботу. Цей епізод з дитинства йому подобався і навіть зараз, коли він сидить із заплющеними очима і спить і бачить сновидіння на його обличчі, грає посмішка від побаченого. Приємно бачити своє дитинство і те місце, коли колись мешкав разом із батьками, а це біля моря, де лежить величезне жовте поле з квітами, а вдалині знаходиться його будинок, який був збудований його батьками з цегли. Нічого особливого, жив як усі люди того часу і ніколи не відрізнявся багатством, а сам був із бідної сім'ї та виховував його з честю та чесністю. Таке виховання залишилося до сьогодні, і це зробило з нього правильного та відповідального керівника. Люди завжди його поважали і вдячність батькам і зараз у цьому сновидінні бачить себе хлопцем, а тоді йому було десять років і часто після школи повертався назад у будинок, зробивши все домашнє завдання, йшов грати саме сюди. Тут проводив деякий час з друзями і їх у дитинстві не було так багато і не подобалося грати з іншими дітьми, тому що у них були інші забаганки та забави щось розбити та когось побити чи щось вкрасти, а це яблуко з дерева чи вишню у сусідів, а іноді посміюватися з старих бабусь і дідусів побігати від них або просто побігати по селу, покричати, і таке ставлення до життя йому не подобалося. Найбільше любив думати на різні теми і те, як створений світ, в якому він живе. Чому природа саме така вона є і кольорами, які він бачив такі, а не інші. Чому не все навпаки? Чому небо не зелене, а синє, і звертав увагу на психологію стосунків між людьми і про це деякий час думав, розумів що цей світ створено так як він створений, нічого в ньому не можна змінювати, адже це зазнає певних негативних наслідків. Думав, якщо море почне висихати, то в цієї природи вже ніколи не буде і вона зміниться, а це поле стане зовсім іншим і розуміючи такі речі намагався все залишати так, як воно є, а так ставлення до світу залишилося до сьогодні. Вже багато років керують ринком і багато хто йому пропонував щось змінити, побудувати десь нове, покращити територію ринку новою будівлею, або прибирати якісь місця, а там збудувати щось інше, і можливо це великий торговий зал. Кожен, хто приходить до нього з такими пропозиціями, відразу йшов чуючи відразу відмову. Все, що йому пропонували, ніколи з цим не погоджувався, адже у нього були свої певні межі до змін і ніколи їх не порушував. Якби почав прислухатися до кожного, хто приходив із пропозицією і починав усе змінювати, то цей ринок став би зовсім іншим місцем і, можливо, багатьом людям це перестало подобатися і мало хто сюди почав приходити, а так люди приходили купували речі та йшли назад додому. Всім все подобалося і він це зрозумів і це прояснення сталося саме в дитинстві, і потрібно залишати таке яке воно є з самого початку, а якби тут почали будувати великі торгові павільйони, то багатьом людям було незручно тут ходити і що-щось купувати. Багато покупців із бідних сімей та перебувати в таких дорогих місцях їм було б незручно. З різних боків думав про те, що треба залишати все, як воно є. Зміни можуть зазнати невідомих наслідків, після яких також це місце може просто перестати існувати і сюди більше ніколи не приходитимуть за речами. Завжди залишався на своєму і ніколи нікого не слухав і чинив так, як відчувалося.
