Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1 - Галлея Сандер-Лін

— Ви впевнені, що не помилились? Ну правда, як я можу бути… величезною крилатою ящіркою?!

На цих словах очі чоловіка блиснули. Ой, здається, образився.

— Дракони не якісь там великі ящірки, а найвищі істоти! — промовив він таким тоном, що вода довкола могла б замерзнути.

Сніжка мерзлякувато пересмикнула плечима, хоча останні два роки холоду майже не боялася. Моторошний тип, і погляд у нього такий же.

— Може, це все ж таки якесь непорозуміння? — вона розуміла, що, немов потопаючий, хапається за соломинку, але поки не готова була повною мірою усвідомити, що є не просто людиною, яка володіє магією, а... наполовину твариною. Іншими словами, перевертнем!

— Підійди! — наказав ректор.

І ноги самі понесли дівчину до нього, вона навіть не встигла збагнути, як це сталося. Ну от, знову її магією контролюють!

Дракон підвів Сніжу до настільного дзеркала, яке стояло на невеликому постаменті. Цікаво, навіщо воно тут? Невже голова академії божеволіє від власної чарівності й у вільний від роботи час милується собою?! Чи причина більш практична і прозаїчна?

— Зараз я зніму маскувальні чари — і ти побачиш, хто тут помиляється, а хто — ні, — проголосив він, щось зашепотів і зробив кілька пасів руками у бік дівчини.

Сніжана невідривно дивилася на своє відображення, яке після його маніпуляцій поступово змінювалося. Чорне волосся стало майже білим, лише ледь помітно відливало блідо-фіолетовим. Вушки загострилися, а очі з темно-карих стали блакитними з фіолетовими цятками та якимись… мерехтливими. Але, що головне, у неї на вилицях з'явилися лусочки, зовсім як у Неверваля, тільки не по три з кожного боку, а по дві (дискримінація якась, ну справді!). Можна сказати, вона перетворилася на його жіночу версію! І, дивна річ, стала старшою на кілька років та виглядала тепер не дівчиськом-підлітком, а досить дорослою дівчиною.

Сніжка пожирала себе поглядом, намагаючись повірити, що там, у дзеркалі, справді відбивається вона, а не хтось інший, чужа і водночас рідна красуня. Навіть головою похитала з боку в бік, і біловолоса дама у відображенні зробила те саме, не залишаючи жодних сумнівів: ректор не лукавив, Сніжа справді не людина.

«Ну що ж, Сніжано, любила у дитинстві драконів? Тепер звикай дивитися на одного з них у дзеркалі!» 

— Тепер бачиш? — вкрадливо поцікавився лускатий, теж з'являючись у відображенні дзеркала. — Помилки бути не може: ти справді належиш до драконячого роду.

Він і вона, вона і він... Вони виглядали однаково, дуже гармонійно, як частинки одного цілого. Адже це не чергове маскування, щоб її обдурити? Сніжка справді ТАК виглядає?

— Бачу… — пробурмотіла ледь чутно.

Ну а що ще вона могла сказати?!

— Але це ще не все… — продовжив чоловік, і від його тону Сніжані стало тривожно. Здається, на неї чекає щось значне.

— Не все? Є ще щось таке ж… грандіозне?

— Звичайно! — він продовжував спостерігати за нею через дзеркало, наче хотів побачити реакцію на свої слова. — Ти ж не думаєш, що ми повернули тебе додому дарма? Всьому є причини: і діям, і тимчасовій бездіяльності.

— І… які ж ці причини? — її голос здригнувся.

Пильний погляд голови академії нервував, а холод, що йшов від нього, пробирав до кісток. Неверваль пригнічував і підкоряв, нав'язував свою волю.

— Сніжано Невер, ти остання жінка з кров'ю драконів, що народилася на Сніжних землях. Єдина сніжна дракониця, що вижила…

Сніжа, звичайно, допускала щось у такому дусі, але не очікувала, що все прийме такі радикальні риси.

— Єдина? — уточнила вона, хоча все чудово розчула.

— Так, єдина… рятівниця ти наша, — при цьому його «рятівниця» пролунало дещо у знущальному тоні. Ну так, ну так, він же весь із себе такий неповторний, а вона так, сніжинка біля його ніг.

— Рятівниця? Але ж я ще нічого не вмію! — заперечила вона резонно. — Тут купа здорових та сильних чоловіків, чому «обраною» виявилася саме я?

Що це за дешева комедія взагалі? У цій країні, напевно, не перерахувати сильних магів, а всі звертаються за допомогою до якоїсь невмійки з іншого світу? Не смішно! Від слова «зовсім».

— «Обраною»? Про що ти? І до чого тут чоловіки? — тепер настав час дивуватися дракону.

Гаразд, треба зменшити оберти. Адже він не в курсі про одвічні кліше жіночого фентезі.

— Просто хотіла дізнатися, кого і як я маю врятувати, якщо навіть силами своїми розпоряджатися поки не вмію? — сформулювала Сніжана питання чіткіше. — І навіщо ви повернули мене в цей світ?

— Все дуже просто, — пальці лускастого ледве вловимо пройшлися по плечах дівчини, несучи за собою крижаний холод і майже сковуючи. — Нас залишилося сім, лише сім чоловіків із роду сніжних драконів… І жодної жінки, окрім тебе. Тому тобі доведеться вибрати… когось із нас, щоб рід не перервався. Щоб ми могли повною мірою називати Сніжні землі своїми і більше ніхто не посмів на них зазіхнути!

Ну от, зовсім інша річ. А то «рятівниця», «рятівниця»… Виявляється, не треба тут нікого рятувати і незрозумілим чином ставати в рекордний термін крутою магічкою. Лежи собі, розставивши ніжки, і більше ні про що не думай. Так вони вважають, еге ж? Фу, це навіть огидніше, ніж найнеприємніші припущення Сніжки.