Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1 - Галлея Сандер-Лін

— Здається, ти вперше за час нашого знайомства просиш мене залишитися, а не піти, — Себастьян оголив ікла в деякій подобі до посмішки, нахилився до неї і прошепотів у саме вухо, знову обдавши хмаркою прохолоди. — Не хвилюйся, ти ще встигнеш втомитися від мого товариства, а розмова у вас із головою буде конфіденційна. У мене є справи, але я швидко впораюся і чекатиму на тебе в коридорі. Іди ж бо, не змушуй ректора чекати. Сьогодні важливий день і час у нього розписаний по хвилинах.

І Сніжка, озирнувшись на «братика» і провівши його поглядом, яким дитина проводжає матусю, коли та здає її вранці в дитячий садок, зробила крок у лігво звіра, тобто в кабінет ректора, звичайно ж. Двері за спиною безшумно зачинилися, але клацання замку посигналило, що тепер можна тільки вперед, відступати нема куди.

— Ну привіт, сніжна… — пролунало від вікна.

Дівчина відразу перевела погляд на джерело звуку. Господар кабінету сидів за значних розмірів письмовим столом і, здається, саме працював над документацією. Зустрівшись із пронизливим поглядом його блакитних очей, Сніжка здригнулася всім тілом.

Відклавши письмове приладдя, чоловік неквапом підвівся і, обігнувши стіл, зробив крок назустріч гості, даючи їй можливість оцінити його значний зріст і ставну постать. Його білосніжний одяг був оздоблений сріблом, що лише підкреслювало високий статус голови академії. Тонкий срібний обруч із білим каменем посеред чола нагадував лайт-версію корони. Довге біле волосся, що ледь помітно відливало блідо-фіолетовим, вільно струмувало по плечах, лише на скронях уздовж голови було заплетено по дві тонкі кіски.

Але найбільше Сніжані впали в очі трохи загострені вуха (не такі довгі й гострі, як у ельфів, але й на людські не схожі) та дивні штуки на вилицях. Придивившись, дівчина зрозуміла, що це блідо-фіолетові, майже білі, лусочки! Їх було по три штуки з кожного боку. Невже перед нею хтось із рептилій? Хоч би не змій! Їй навіть у книжках від описів нагів ставало погано, а якщо зустріти такого живцем…

— Здрастуйте, — злегка кивнула Сніжа, коли зрозуміла, що її мовчання у відповідь на його слова можна розцінити як грубість. — Ем-м-м… Сніжного вам дня, — здається, саме ці слова використовують у цьому світі як вітання. — Я Сніжана Сніжина, хоча Себастьян назвав мене Сніжаною Невер. Вибачте, не знаю, як вас звуть, мені тільки прізвище сказали.

— Моє ім'я Кватар Неверваль, — представився лускатий. — Я четвертий із семи братів, і тут, — він обвів поглядом кабінет, але явно мав на увазі всю академію і прилеглі до неї землі, — моя територія. Раджу про це не забувати.

Хм-м, ось так одразу вирішив поставити на місце. Гарний початок знайомства.

— Вибачте, але на вашу територію я потрапила не з власної волі, — почала Сніжа, — і, якщо дозволите, із задоволенням її залишу, — вона зиркнула на двері, які, зважаючи на все, замкнули за допомогою магії.

— Залишиш? — у голосі чоловіка почулася посмішка, хоча на обличчі вона не відобразилася, воно так і залишилося безпристрасним.

— Здається, ви не дуже раді мене бачити, тож я…

— Чому це не радий?! До того ж ти повернулася туди, звідки колись пішла, тепер тобі немає шляху назад… — його очі блиснули — і Сніжану раптом потягло до нього, вона ніби знайомого побачила, відчула щось рідне, хоча до цього відчуття долучалася частка страху і якогось неясного благоговіння. Невже на ній знову випробували якісь чари?

У порівнянні з цим прекрасним чоловіком Сніжа була занадто простою: скромна в'язана сукня до колін з білої вовни (напередодні Нового року Себ наполягав, щоб вона відзначала свято саме в білому), тілесного кольору колготки, світлі домашні туфельки-балетки і темна коса, що місцями розтріпалася. Але не лише зовнішність їх різнила. Від голови академії віяло силою, тоді як Сніжка відчувала себе загнаним у кут звірятком.

— Твій дім тут! — тон ректора був беззаперечним.

Сніжана, звичайно, могла б посперечатися, що будинок людини там, де вона почувається «вдома», але притримала язика. Вона мала дуже багато запитань, які потребували відповідей.

— Якщо мій дім тут, то хто я сама? — запитала Сніжа про те, що цікавило зараз найбільше. — Просто людина з магічними здібностями чи… теж якесь звірятко? — про це навіть думати було страшно. — Мої с-справжні батьки…

— Як і я, належали до драконячого роду, — виніс вердикт чоловік, усього лише парою слів перекресливши уявлення Сніжани і про себе, і про життя взагалі. — Незабаром після твого народження вони відкрили портал, щоб відправити тебе в один зі світів і надійно сховати, а потім за тобою повернутися. Саме на Землі тоді був рік дракона, туди тебе й притягло. І через сто двадцять років у новий рік дракона ти прийшла до тями.

Чесно кажучи, Сніжка завжди любила казки про драконів і з дитинства пишалася тим, що народилася в рік, коли панував цей прекрасний звір, але навіть уявити не могла, що може бути величезною ящіркою не лише по гороскопу. А раптом це якась помилка? Що якщо її просто з кимось переплутали і все це величезне непорозуміння? Ну який з неї дракон, право слово?! Вона нічого такого за собою не помічала, хіба що висоти не боялася і любила гуляти по дахах багатоповерхівок.

Робити це вдавалося, звичайно, не надто часто, але до дванадцяти років Сніжка облазила всі доступні та незамкнені дахи в районі школи. Хлопчаки з класу, які й підбили її колись зробити першу таку прогулянку, самі не очікували, що вона настільки втягнеться. Хоча після появи на порозі Розанни та Себа, який стежив буквально за кожним кроком «сестрички», довелося відмовитися від подібного екстриму. Але все це зовсім не означає, що в ній говорила сутність дракона чи щось подібне. Та й багато людей не бояться висоти чи навіть йдуть у льотчики, вони ж від цього драконами не стають!