Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1 - Галлея Сандер-Лін
З якої такої причини всі будуть на неї дивитися після зняття «маскування» (і в чому саме воно полягає, цікаво?), Сніжана поки лише здогадувалася, але вирішила почекати з питаннями, Себ і так вже на стінку лізти готовий від потоків її цікавості. Нехай спочатку ректор розкаже все, що повинен розповісти, а потім уже, якщо залишаться незрозумілі моменти, доведеться мучити брата до останнього. Одне тільки запитала, найважливіше на даний момент:
— Себастьяне, я все намагаюся зрозуміти… А звідки я знаю вашу мову?
Сніжка справді розуміла все, що їй кажуть, та й сама говорила, якось машинально виходило, але слова звучали по-іншому, не так, як завжди, і ця мова не була схожа ні на які інші, з якими їй доводилося стикатися раніше.
— Не «ваша» мова, а «наша», — виправив перевертень, — бо ти теж родом звідси. Вся річ у пам'яті твоєї крові. А от писати і читати тобі доведеться вчитися, хоча я впевнений, що швидко освоїшся.
М-да, кров не водиця, звичайно, але щоб настільки... І, хотілося б знати, що ще ця кров у собі несе? Раптом сніжна магія — це ще не межа?
Вони продовжили шлях, судячи з усього, до ректорату, і тепер уже Себ перервав мовчання, вловивши в міру агресивний погляд якогось біловолосого здорованя (може, це і є перевертень-ведмідь?).
— Для того, щоб усілякі дивні не чіплялися, до тебе приставлять охоронця, — врадував лис. — Тоді зможеш розслабитись і нікого не боятися. Якщо тобі не сподобався чийсь погляд, він може бути загрозою, і я не можу це ігнорувати.
— А ти, виявляється, дбайливий, — не втрималася Сніжа.
— Я ж твій Хранитель, малявко, — заявив так, ніби це найочевидніша річ на світі. — Хоча за останні пару років вже замахався відганяти від тебе статевозрілих самців, які так і хотіли застрибнути зверху.
— Та не збирався на мене ніхто застрибувати! — від однієї цієї фрази Сніжані стало і смішно, і соромно.
— Ти просто мужиків погано знаєш. А я все чудово бачив і швиденько їх позбавлявся...
— Угу, саме через тебе я у свої вісімнадцять і була нецілованою… до сьогодні… — додала вона зовсім тихо.
Варто було необережним словам злетіти з губ, як Сніжка відчула, що падає. Міцний хребет і м'яке хутро під п'ятою точкою зникли, замість них утворилася порожнеча, тож дівчина ледь не впала на мармурову підлогу, і тільки сильна рука Себастьяна, що миттєво перевтілився зі звіра в людину, допомогла втриматися на ногах, але стиснула плече з такою силою, що на очах виступили сльози.
— Я ж сказав тобі мовчати про це, — прогарчав їй у саме вухо перевертень і злегка струснув, подумки повертаючи до тих часів, коли вдавав із себе синочка Розанни і гнобив по повній. — Чи запечатати твій рот заклинанням?
Куди й подівся добродушний лис, що дозволяв себе мацати.
— Н-не треба, — хитнула головою Сніжана.
— Якщо дороге життя, тримай язик за зубами, — продовжував шепотіти Себ, нагнувшись до неї, і дихання його, всупереч звичаю, було не гарячим, а прохолодним. — А коли при тобі згадають Колодязь Темряви, то вдавай, що чуєш про нього вперше. Зрозуміла мене, сніжна?
По спині дівчини пройшов холодок. Коли Себастьян такий, від нього хочеться забігти якнайдалі.
— З-зрозуміла, — видала вона єдину відповідь, яка могла влаштувати «братика», давши собі зарок обов'язково дізнатися, що це за колодязь такий і чому балакати про нього не рекомендується.
Так, не варто забувати, що Себ — хижак, нехай і не вовк. Щось розслабилася вона, а виною всьому три його пухнасті хвости, три приголомшливих, волохатих, м'яких... Так, стоп!
— Ходімо, вже майже прийшли, — покликав перевертень.
І Сніжа пішла за ним, та тільки з кожним кроком їй здавалося, що йти все важче. Очі злипалися, картинка перед очима ставала нечіткою. Воно й не дивно: мало того що не спала всю ніч, так її ще й «доїли», вважай, всі кому не ліньки.
— Себе, я зараз на ходу засну, — позіхнула Сніжана. — І, боюся, це буде не надто ввічливо щодо шановного ректора.
— Ну що за проблемне дівчисько… — чортихнувся перевертень, повів рукою — і навколо них утворилася напівпрозора сфера, ніби вкрита інеєм, що надійно приховала обох від цікавих поглядів студентів (чи в магічних академіях їх зазвичай називають адептами?). Здається, ця штуковина — щось на зразок щита.
— Гарно… — Сніжа розглядала сферу, через яку так химерно проникало світло.
— Давай, поповни запаси енергії, — «братик» вклав їй у руку два свіженькі кристали. — Можеш не повертати, вони тобі ще знадобляться. І надалі не смій нікому показувати, яка ти насправді слабачка, інакше довго не протягнеш! Тобі необхідно терміново навчитися керувати своєю магією і стати сильнішою.
— Просто декому треба перестати красти в мене енергію, — буркнула вона під поблискуючим поглядом лиса і взялася поповнювала сили.
А чудові штуковини ці енергетичні накопичувачі! От би у неї були такі під час минулого залікового тижня. Не поспав ніч, а потім р-р-раз — і сидиш на заліку свіженький, як огірок. Ой, а що ж з універом? Зимова сесія на носі, п'ять іспитів.
— Себастьяне, моє навчання в університеті… Хіба мене не шукатимуть?
— Ні, — відповів він категорично. — Той світ для тебе чужий, тебе вже забули.