Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Напевно, ця сукня підійде і для прийому гостей, – говорила Інга, любовно розгладжуючи золотисте вбрання, в якому вона була на весільному обряді, – Вона така гарна...
– Краще вибрати іншу, – порадив Адвіан.
– А на бал? Знову переодягатися?
– Звичайно. Моя дружина має виглядати не гірше за всіх цих самозакоханих принцес. А вже вони, не сумнівайся, будуть міняти вбрання після кожного танцю.
– Навряд чи я до цього звикну. Мене дратує одяг, який я не можу вдягнути сама. Розумієш?
– Розумію! – кивнув Адвіан, – Після свята замовиш собі такі сукні, які забажаєш. І не обов'язково складні...
– Щоб тобі легше було знімати, – засміялася Інга і запитала: – А ваші кравці зуміють пошити мені футболки та джинси?
– Напевно зуміють.
– Ти не проти, якщо твоя дружина буде носити штани? До джинсова тканина тут навряд чи знайдеться.
– Анітрохи! – засміявся Адвіан, – У нас дівчата інколи одягають штани, це нікого не дивує.
У двері постукали. Дві служниці принесли сукню для прийому гостей, яку надіслала королева Естелла: глибокого темно-синього кольору з широкими рукавами і чудовою сріблястою вишивкою.
Інге вона здалася ще красивішою, ніж золотиста.
– Послухайте, – зупинила вона служниць, уже готових вислизнути з кімнати, – ви не могли б забрати звідси хоча б половину всіх квітів?
– Тобі не подобається? – стурбовано запитав Адвіан.
– Та ні, квіти прекрасні, але їх занадто багато!
Справді, коли вони повернулися до своїх кімнат, то Інга побачила, що підлога всуціль засипана букетами та квітковими пелюстками. Ніжно-червоні трояндові бутони пригорталися і до сліпуче-білих мереживних простирадл, що встеляли постіль.
Стіл з агатовою стільницею був заставлений вишуканими стравами на золотих тацях. У тонких келихах із рожевого скла вже хлюпало темне, фіолетове вино, відбиваючи зблідлі вогники ранкових свічок.
Але Інзі не хотілося ні їсти, ні пити.
Її хвилювання ще більше посилилося – адже день здійснення пророцтва невблаганно наближався, і дівчина боялася, що усвідомлення цього не дасть їй змоги повною мірою насолодитися майбутньою ніччю з коханим.
Але вона поки не наважувалася говорити про це Адвіану. Сьогодні вони нарешті стануть близькими повністю, а в неї таке відчуття, що їх до цього примушують, що це – з обов'язку.
– Так прибрати квіти? – боязко запитала одна зі служниць.
– Так, заберіть стільки букетів, скільки зможете, – кивнула Інга, – а решта нехай залишається... Ці лілії теж залиште...
– Що з тобою? – запитав Адвіан, притягуючи її до себе.
– Не знаю, чи зможу звикнути, – зітхнула Інга, – занадто багато непотрібної розкоші. Це мене пригнічує. Служниці ці... я не хочу, щоб мені догоджали, розумієш? Я й сама можу приготувати собі ванну або посмажити картоплю на сніданок для нас обох. Звісно, делікатеси готувати я не вмію.
– Обговоримо це після свята, гаразд?
– Але ти згоден зі мною? – наполягала Інга.
– Я не впевнений, кохана... Але якщо ти розповіси мені про своє життя серед людей, то, найімовірніше, я краще тебе зрозумію! – чесно зізнався Адвіан.
– Ти маєш рацію, звісно... Ми з тобою з різних світів, і це треба враховувати, – зітхнула Інга, і в очікуванні, поки служниці зберуть квіти, підійшла до прочиненого вікна.
Адвіан пішов за нею.
– А я б не відмовився пожити трохи у твоєму світі! – сказав він, намагаючись підбадьорити пониклу дівчину.
– І що б ти там робив? Утім, із твоїми даними... Голлівуд або модельний бізнес, – Інга взяла його руки і притиснула до свого обличчя.
– Я поділяю твоє хвилювання, – сказав Адвіан, обіймаючи її, – але обіцяю: щойно ми здійснимо пророцтво і піднімемо вишневе дерево, все зміниться. Відступлять страхи і сумніви. Уаджит почне набувати колишньої сили. Тоді ми вирушимо в подорож по землям Дев'яти королівств або по підземними лабіринтам. Там дуже багато стародавніх печер. Гадаю, вони сповнені всяких чудес... А коли повернуться виверни то все стане, як було відпочтку!
– Я кохаю тебе, – сказала Інга і потягнулася до нього для поцілунку.
У цей час у двір замку в'їхав самотній вершник. Слуги одразу ж кинулися до нього, щоб подбати про нього і про його коня.
– Та це ж Бір! – здивовано присвиснув Адвіан, – Але чому він один?
– Цей старий козел? – сказала Інга з огидою, – Він теж приперся на свято?
– На жаль його запросили… Але тобі нема чого турбуватися. Він і подивитися на тебе не наважиться...
– Ми повинні його привітати?
– Не обов'язково, якщо ти цього не бажаєш. Інша річ, якби він прибув з королевою…
Бір тому й поїхав через ліс, що хотів потрапити до замку раніше за Ролену. Це – саме те, чого він прагнув.
Без Ролени легше розібратися, що до чого, і в спокійній обстановці поговорити з Лулою. А ще Бір був не проти знову насолодитися її красивим пружним тілом.
