Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
На цьому весільна церемонія закінчилася.
– А тепер настав час відпочити, – виголосив король з почуттям виконаного обов'язку, – Завтра відбудеться весняний бал. Скоро почнуть прибувати гості.
– Моя сестра, скоріше за все, вже недалеко від Уаджиту. Я б хотів виїхати їй назустріч, – сказав Ренальд.
– Звичайно! Ми дуже чекаємо на прекрасну Ролену – правительку Даяда, – відповів Ектор.
І разом із королевою вони покинули залу через напівкруглі бічні двері в стіні.
Олеся засмутилася, розуміючи, що Ренальд, напевно, зараз теж поїде геть. Їй не хотілося його відпускати, навпаки, хотілося замкнутися з ним наодинці в одній із кімнат цього величезного замку.
Дівчина злякалася власних почуттів. Звісно, вона не була святенницею, але стрибати в ліжко до чоловіка мало не в перший день знайомства – такого вона собі раніше не дозволяла...
Але Ренальд не просто чоловік, він принц, до того ж такий гарний, що аж дух займається...
– Я втомилася і хочу виспатися, – придушивши фальшиве позіхання, сказала Олеся.
– Що ж, якщо мої послуги більше не потрібні, я вирушу назустріч сестрі.... Дякую за те, що ви зробили мені люб'язність і були поруч зі мною, – чемно, як справжній принц, промовив Ренальд.
Потім він вклонився Олесі, кивнув Інзі з Адвіаном і твердим кроком вийшов із зали.
– Справжній бовдур… – крізь зуби процідила Олеся.
– Що кажеш? – перепитав Адвіан.
– Нічого! Я спати! – відповіла дівчина і теж пішла геть, нервово смикаючи смарагдовий браслет на зап'ясті.
– Вона закохалася! – засміялася Інга, обіймаючи Адвіана в порожньому залі, при світлі палаючих світильників...
– Олеся дуже гарна і красива... Напевно, вона теж припала Ренальду до душі... Нехай вони самі вирішують, як їм бути!
– Красива? Красивіша за мене? – запитала Інга з жартівливими ревнощами.
– Ви схожі, але все ж таки різні! – невизначено відповів Адвіан,
– Це помста? Ти мстиш мені за те, що я якось назвала Ренальда дуже привабливим?
– Справді назвала? А я вже забув про це.
– Ай! – скривилася Інга, поправляючи діадему, – Корона тисне...
І, продовжуючи перекидатися жартами й ніжними шпильками, не випускаючи одне одного з обіймів, вони пішли до своїх покоїв.
