Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Сама Ролена не спала, схвильовано передчуваючи зустріч зі своєю мрією.
Але Ренальд не міг промовчати про те, що трапилося. Перш, ніж потрапити до Уаджиту, Ролена має дізнатися правду.
– Доброго ранку, – проспівала королева солодким голосом, – Які новини? Чи все готово до свята?
– Новини є, але я б вважав за краще обговорити їх із тобою наодинці, якщо дозволиш.
– Гей! – крикнула Ролена вершникам, – Подайте коня! Далі я поїду верхи!
Наказ виконали негайно. Королеві допомогли піднятися в сідло і вона граціозно сіла боком, щоб не зім’яти дорожню сукню.
– Ти його бачив? – нетерпляче спитала Ролена, коли вони від'їхали трохи подалі, – Він так само гарний? – і хвилюючись, що брат не поспішає з відповіддю, схопила його за руку, – ну що ти мовчиш! І двох слів із тебе не витягнеш!
– Навіть не знаю, як і сказати, – Ренальд не вмів ходити колами і пом'якшувати удари, – але Адвіан одружився.
Ролена тихенько скрикнула і якось одразу вся обм'якла. Палкий рум'янець сповз із її круглих щік, згасла сяюча усмішка.
– Одружився? Але я думала... А як же вибір нареченої... Адже Ектор говорив... Ти впевнений? – вона раптом подивилася на Ренальда з таким болем в очах, що тому і клубок підкотився до горла, – Це не плітки?
– Він одружився вчора, я був свідком на весіллі...
– І… хто вона?
– Інга, та дівчина, яку ми знайшли в лісі...
– На ній! – вигукнула Ролена і раптом вишкірилася, наче оскаженіла вовчиця, – То треба було... треба було заточити її в темницю, як радив мені Бір, треба було дозволити йому робити з нею все, що він захоче! Треба було вбити її!
– Не кажи дурниць…
Ролена схилилася на шию коня і гірко заридала.
Ренальд мовчав. Сльози – хороші ліки, вони приносять полегшення. Ролена – не маленька дівчинка і мала розуміти всю марність своїх надій. Ніхто не винен у тому, що вона приспала здоровий глузд казками про неможливе...
– І король Ектор схвалив цей союз? – нарешті, переставши ридати, запитала Ролена.
Хід її думок неважко було зрозуміти. Якщо Адвіан одружився таємно і не отримав благословення батьків, то шлюб не вважатиметься дійсним.
– Так, схвалив, – коротко відповів Ренальд.
Ролена знову схлипнула.
– Ти переоцінила свої можливості, сестро. Вигадала нездійсненне майбутнє. Багато хто попереджав тебе... То кого звинувачувати в тому, що тепер ти ллєш сльози?
Ренальд навмисне говорив так холодно. Тільки це могло допомогти Ролені заспокоїтися.
– Я мріяла про нього...
– Але він не мріяв про тебе. І ти прекрасно це знала...
– Знала! Але я... я... сподівалася, що... Думала, Бір придумає якийсь спосіб....
– Бір! А де він, до речі? Щось я його тут не бачу.
– Поскакав через ліс. Сказав, що його дратує пил на дорозі...
– Отже... Ти не передумав їхати на бал?
Ролена підняла голову. Сльози на її обличчі висихали – і це було добрим знаком.
– Звісно, я туди поїду! Хочу подивитися на цю щасливу парочку! – з люттю промовила вона.
Але лють Ролени ніколи і нікому не виходила боком – це Ренальд знав напевно. Після спалахів люті його сестра зазвичай ставала розм'яклою і байдужою до всього.
Набагато гірше, якби вона прикинулася спокійною і занурилася в себе.
