Шлях меча - Генрі Лайон Олді
Удар.
Ще удар.
Ні, не дістанеш… ні!..
Дістала.
І кров проступила на стегні Чена Анкора, кров із неглибокого порізу, але Чинкуеда вже спрямовувалася до мене, а я не встигав, не встигав я!.. І нога Джамухи зльоту вдарила по руці аль-Мутанаббі, відкидаючи нас убік…
– Стій, мерзото!..
Вивертаючись по геть немислимій дузі, я спершу не одразу зрозумів, що немислимою ця дуга була лише в тому випадку, якби Чен і далі лежав на спині, мертвою вагою повиснувши позад мене, – і блиск мого клинка відбився в очах Чена, який стояв на одному коліні, а в лівій руці Чена гнівно бряжчав Уламок, блазень, Кабірський Кат, що дорвався до Чинкуеди, Змії Шен!
Коли Змія Шен із прокляттями вилетіла з пальців Джамухи, Я-Чен (о, як же це прекрасно – воля на ім’я Я-Чен!..) навскіс пронісся перед обличчям Восьмирукого, підчепивши на вістря вуаль, що закривала очі гурхана, і вирвав її з шолома.
Я-Чен хотів подивитися йому в очі.
І подивився.
Це були очі Хаміджі-давіні.
І їх застеляли сльози.
5У нас був час зрозуміти, і прийняти, і зупинитися біля дверей вибору, біля дверей, за якими лежало майбутнє, що побувало в шкірі минулого; і лише прощати в нас не було часу, бо на нас дивилися ті, хто ще не навчився – прощати.
Але якщо колись жива людина билася мертвою зброєю за своє життя, то сьогодні я, Звитяжець, бився напівмертвою людиною за наше спільне життя. І не лише наше.
Майбутнє чекало, збуджено скалячись і гарчачи.
Чен наступив ногою на безмовну Чинкуеду, Змію Шен; Уламок повернувся за пояс, я – у піхви, і ми неквапно розгледілися.
…Шулма на пагорбах зрушилася на крок уперед.
Усього на крок. Я-Чен тоді ще не знав, що одночасно з падінням Чиди в руки Неправильного Шамана біля кожного нойона племені непомітно опинилася людина в смішному халаті з брязкітками – і десять нойонів, заглянувши в неприродно чорні очі слуг Ур-калахая, промовчали, а без їхнього наказу воїнів вистачило не більше, ніж на один крок.
…Охоронці-тургауди Джамухи зрушилися на два кроки.
І рівно на ті ж два кроки змістилися до північних пагорбів п’ятнадцять кабірців на чолі з незворушно небезпечним ан-Таньєю; а дві дюжини Звитяжців грізно блиснули на сонці, що виглянуло з діри розпоротого Чидою неба.
Мужність віддала данину мужності, сила – силі, тисяча – кільком, і лавина завмерла, так і не скотившись із північних пагорбів.
…Ні єдиного кроку не зробив Куш-тенгрі, стоячи там, де стояв, із двома воїнами біля своїх ніг і з Чидою на плечі; він стояв, а осінній вітер грався зі сріблом волосся Неправильного Шамана.
Усі чекали нас.
Нас чекало горло Джамухи Восьмирукого, ассасина-вбивці, горло нещасної Хаміджі-давіні, заполоненої кривавим девом помсти й істини Батин; горло, відкрите для цієї істини на вістрі мого клинка.
Усі чекали нас.
Чого чекали ми?
Чи знали ми, що будемо робити, коли я ворухнувся в піхвах, грані Уламка заграли сонячними зайчиками, а Чен усміхнувся в обличчя майбутньому хижою усмішкою плямистого чауша, повільно починаючи розстібати пряжки лат?..
– По-Бесідуємо, дівчинко моя? – і наручі глухо вдарили об землю. – Навіщо таким прекрасним Бесідникам, як ми, цей дурнуватий одяг із далекої давнини?!
І наплічники незабаром лягли поруч із наручами.
– По-Бесідуємо, дівчинко-гурхане, восьмируке диво Шулми? Ми ж не шулмуси, ми не заподіємо одне одному шкоди, клянуся Дванадцятьма й Одним!.. – знятий пояс разом зі мною й Дзютте Чен поклав біля ніг, поруч із Змією Шен, не відриваючи чіпкого погляду від Хаміджі-Джамухи, але та не зрушила з місця.
Панцир упав зерцалом догори, і сірі хмари змогли прочитати карбовані слова, що дійшли до нас із восьмивікової давнини:
Живий, я калічу живі тіла; сталевий, ти трощиш метал — А отже, супроти своєї рідні кожен із нас повстав!..Скинутий шолом покотився по землі, а Чен уже знімав халат, спідню сорочку, залишаючись по пояс оголеним, підкидаючи руки до неба, що відхитнулося, і Шулма зойкнула, побачивши лускату металеву шкіру правої руки; побачивши латну рукавицю, яку тепер можна було зняти лише разом із плоттю.
– Ану?! – владно крикнув Чен, оперізуючись заново й опускаючи руки на руків’я мене й Дзю.
Носаком чобота він підчепив Чинкуеду – і Змія Шен, так і не промовивши ні слова, полетіла до Джамухи (це ім’я пасувало їй більше, це ім’я більше значило для нас, і я вирішив називати її саме так), яка інстинктивно піймала Тьмяну.
– Не хочеш? – засміявся Чен, і ми з Уламком розреготалися, вторячи йому. – Гурхан любить збрую? Гурхан хоче сховатися в минулому від