Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

— Що трапилося? — Здивовано запитала Дженнсен. Річард посміхнувся:

— Сестра зробила невірний вибір. Я її попереджав. Мати-сповідниця перенесла свою силу на Мердінту.

— Ти її попередив? — Несподівано чітко запитала Келен. — Вона повинна була прислухатися до твоїх слів.

— На жаль, це лише надихнуло її. Дженнсен виявила, що голос зник.

— Що трапилося? Я вбила її?

— Ні. Вона померла перш, ніж твій ніж торкнувся її тіла, — сказала Келен. — Річард відвернув її увагу, і я змогла скористатися своєю силою. Ти теж намагалася, але на мить спізнилася. Вона була вже в моїй владі.

Річард на знак розради поклав Дженнсен руку на плече:

— Ти не вбила її, але зробила вибір, що зберіг тобі життя. Після смерті сестри над нами пронеслася тінь — це Володар пекла забрав ту, що заприсяглася належати йому. Якщо б ти зробила інший вибір, то він забрав би і тебе.

У Дженнсен затремтіли коліна.

— Голос пішов, — прошепотіла вона. — Пішов.

— Володар розкрив свій намір, випустивши собак, — пояснив Річард. — Це означало, що підвелася завіса між світами.

— Я не розумію.

Річард показав Дженнсен книгу, перш ніж її заховати.

— У мене не було часу прочитати її цілком, але я встиг достатньо, щоб у дечому розібратися. Ти — позбавлений дару нащадок лорда Рала. Саме це врівноважує тебе з Ралом, що володіє чарами. У тебе не просто відсутня магія, чари не чинять на тебе ні найменшого впливу. Дім Ралів виник під час великої війни і дав початок роду всемогутніх чарівників, але з плином часу були посіяні і ідеї про прагнення позбавити світ магії. Можливо, Імперський Орден і мріяв про світ без магії, але тільки Дім Ралів міг би мимоволі здійснити цей намір. — Він прибрав книгу в мішок. — Ти, Дженнсен Рал, по всій видимості, найнебезпечніша з живучих людей, оскільки саме ти є тим насінням, з якого може вирости новий світ, в якому не буде місця для магії.

Дженнсен пильно дивилася в його сірі очі.

— А чому тоді ти не захотів, як твої попередники лорди Рали, щоб я померла?

Річард посміхнувся:

— У тебе є таке ж право на життя, як і у будь-якої іншої людини, як і в будь-якого з лордів Ралів. Невідомо, яким повинен бути світ. Єдине, що дозволялося кожній людині, — прожити його власне життя.

Келен вийняла ніж з грудей сестри Мердінти, витерла об полу чорного плаща і вручила Дженнсен:

— Сестра Мердінта помилялася. Порятунок досягається не через самопожертву. Головне — це відповідальність перед самим собою.

— Твоє життя в твоїх руках, і нічиїх інших, — додав Річард. — Я чув те, що ти говорила Себастяну.

Дженнсен опустила очі на ніж, який тримала в руці. Вона все ще відчувала сором і незручність від того, що сталося.

Темніло. Дженнсен озирнулася, але Себастяна ніде не було. Обі теж зник.

Обернувшись, дівчина зі страхом побачила що неподалік стояла Морд-Сіт.

— Чудово, — сказала та Матері-сповідниці, простягаючи до неї руки. — Дівчинка говорить прямо як лорд Рал. Тепер буду прислуховуватися до них обох.

Келен з посмішкою сіла, притулившись спиною до стовпа. Вона дивилася на Річарда і чухала вушка у козенят.

Коза глянула на своїх дітей, переконалася, що вони в безпеці, і підійшла до Дженнсен. Маленький хвостик весело завиляв.

— Бетті?

Щаслива кізка весело застрибала навколо подруги, пристрасно бажаючи більше не розлучатися. Дженнсен зі сльозами на очах обняла її, а потім повернулася до брата:

— А чому ти не робиш, як твої попередники? Чому? Чому ти ризикуєш усім, що написано в цій книзі?

Річард взявся рукою за ремінь і глибоко зітхнув:

— Життя — це майбутнє, а не минуле. Минуле може навчити нас своїм досвідом, як краще поступати в майбутньому. Воно заспокоює нас, надихає спогадами про діяння, створює основу з того, що вже виконано. Але живе тільки майбутнє. Жити в минулому — значить приймати тільки мертве. Живучи у всій повноті, кожен день створюєш наново. Люди — раціональні, мислячі істоти і, щоб зробити розумний вибір, повинні користуватися інтелектом, а не сліпою вірою в минуле.

— Життя — це майбутнє, а не минуле, — прошепотіла сама собі Дженнсен, усвідомлюючи, що все її життя тепер попереду. — Де ж ти таке почув?

— Це сьоме правило чарівника, — посміхнувся Річард.

Дженнсен дивилася на брата крізь сльози, що навернулися на очі.

— Ти подарував мені майбутнє і життя. Спасибі!

Річард обійняв її, і Дженнсен несподівано відчула, що вона зовсім не самотня в цьому світі. Вона знову відчула цілісність своєї душі. Їй стало так добре, що дівчина знову вибухнула риданнями. Це був плач по мамі, але і сльози радості від майбутнього життя, від майбутнього.

Келен поплескала її по спині:

— Ласкаво просимо в сім'ю!

Дженнсен витерла очі і дзвінко розсміялася невідомо над чим. Знову повернулася до Бетті. І побачила Тома, що стояв неподалік. Рвонулася до нього і кинулася в обійми:

— Ой, Томе, як я рада тебе бачити! Спасибі, що привіз мені Бетті.

— Привіт! Доставив козу, як і обіцяв. Виявилося, Ірмі, ковбасниці, дуже захотілося козеняти від твоєї кози. Її козел був уже старий. Одне козеня забрала вона, а цю парочку я привіз тобі.

— У Бетті народилася трійня?

Том кивнув:

— Боюся, я сильно прив'язався до Бетті і її малюків.

— Не можу повірити, що ти зробив це для мене!.. Томе, ти просто чудо!

— Моя мама теж так вважає. Не забудь, ти обіцяла розповісти про це лорду Ралу.

Дженнсен засміялася:

— Обіцяла! Але яким чином