Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

Річард нахилився до лежачого на землі заплічних мішках і дістав з нього невелику книгу.

— Я озброєний.

— Що ти маєш на увазі? — Сторопіла Дженнсен. Тепер погляд мерзотника був звернений на неї.

— Це давня книга під назвою «Стовпи Творіння». Її написав наш предок, Дженнсен, один з перших лордів Ралів, той, хто прийшов до повного розуміння того, що породив перший в нашому роду. Його звали Елрік Рал, і він, крім усього іншого, створив узи. Це дуже цікава книга.

— Думаю, в ній написано, що лорд Рал повинен вбивати таких, як я, — вимовила Дженнсен.

— Звичайно, — посміхнувся Річард. — Саме так.

— Що? Невже в ній це написано? — Дженнсен насилу вірилося, що він підтвердить сказане.

Річард кивнув:

— У ній пояснюються причина, через яку всі дійсно позбавлені дару нащадки лорда Рала повинні бути знищені.

— Я знала це! Ти намагався брехати! Але це правда! Це все правда!

— Але я не стверджував, що послідую цій раді. Я лише сказав, що в книзі написано, що таких, як ти, слід знищити.

— Чому? — Запитала Дженнсен.

— Дженнсен, це не має значення, — прошепотів Себастян. — Не слухай його!

Річард кивнув на нього:

— Йому все відомо. Саме тому він знав, що я своїм чарівництвом не можу заподіяти тобі шкоду. Йому відомо, про що ця книга.

Дженнсен повернулася до Себастяну. В очах її раптово спалахнуло світло повного розуміння.

— Така книга є і у імператора Джеганя.

— Дженнсен, це неправда.

— Я бачила її, Себастян. Ці самі «Стовпи Творіння». Я бачила цю книгу в наметі імператора. Це книга на стародавній мові, одна з найцінніших. Він знав, що в ній написано. А ти — один з його кращих стратегів. Він розповів тобі, і ти знав, що в ній сказано.

— Джен, я…

І раптом, крізь буйство голосу, все, що сталося і що відбувається склалося в голові Дженнсен в цілісну картину. Гостра біль пронизала всю її істоту. Дійсні масштаби зради постали в усій ясності.

— Це був ти! — Прошепотіла вона.

— Як ти можеш у мені сумніватися? Я люблю тебе!

— О милостиві духи, весь час це був ти.

Лице Себастяна стало таким же білим, як і скуйовджені пасма його волосся, але в ньому з'явився якись непохитний спокій.

— Джен, це нічого не змінює.

— Це все ти, — прошепотіла вона, широко розплющивши очі. — Ти просто з'їв кілька сердцевинок гірської троянди…

— Дурниця! Та в мене їх ніколи не було!

— Я бачила їх у банці в твоєму мішку. Ти заховав сердцевинки троянди під мотузкою з гачками. А вони висипалися.

— Ах, ці. Я… Я взяв їх в цілителя… Коли ми зупинялися у нього.

— Брехун, вони всю дорогу були в тебе. І ти з'їв з десяток, щоб викликати у себе лихоманку.

— Джен, ти збожеволіла!

Дженнсен, здригаючись, вказала на нього ножем:

— Це був ти, весь час ти. І тоді, в першу ніч, ти сказав мені, що краща зброя проти ворога — та, що належить йому або отримана від нього. Загалом, що до ворога близька… Ти дуже хотів, щоб у мене виявився цей ніж. Я була тобі потрібна, тому що я близька до ворога. Ти хотів використати мене. Тому ти і зняв його з того солдата!

— Джен…

— Ти клявся, що любиш мене. Доведи це! Не бреши мені! Скажи правду!

Себастян деякий час дивився на подругу, потім підвів голову:

— Так, мені хотілося завоювати твою довіру. Я думав, що якщо у мене буде лихоманка, ти пошкодуєш мене.

— А як щодо мертвого солдата, якого я знайшла?

— Це був мій агент. Ми спімали людину, у якої був цей ніж. Агент переодягнувся в д'харіанську форму. Побачивши, що ти йдеш, я скинув його з кручі.

— Ти вбив свого солдата?

— Іноді велика мета потребує жертв. Спасіння приходить через пожертву. — Тон Себастяна став зухвалим.

— А як ти дізнався, де я?

— Імператор Джеган — соноходець. Він дізнався про тебе з книг багато років тому і використовував свої здібності для пошуку людей, яким було відомо про твоє існування. З плином часу йому вдалося вистежити тебе.

— А записка, яку я знайшла?

— Це я підсунув її в кишеню солдату. Джеган, використовуючи свої здібності, дізнався, що ти вже користувалася цим ім'ям.

— Узи не дозволяють соноходцю увійти в розум людини, — пояснив Річард. — Йому довелося довго шукати тих, хто не пов'язаний узами з лордом Ралом.

— Саме так, — кивнув Себастян на знак згоди. — Але нам це вдалося.

Дженнсен спопеляла осліплююча злоба від такої безмежної зради.

— А інші? А моя мама? Її ви теж принесли в жертву?

— Джен, ти не розумієш. Я ж не знав тебе тоді… — Себастян облизнув пересохлі губи.

— Значить, це були твої люди. І тому тобі не важко було з ними впоратися. Вони не очікували твого нападу, вони думали, ти будеш битися рука об руку з ними. І саме тому ти так зніяковів, коли я розповіла тобі про кводи. Це не були справжні члени кводу. Ти вбив невинних людей, бажаючи примусити мене подумати, що перший був один з них. І кожну ніч, йдучи на розвідку, ти повертався зі звісткою, що вони йдуть за нами слід у слід, і ми зривалися і йшли в ніч. Ти весь час брехав!

— У благих цілях! — Тихо вимовив Себастян. Дженнсен від люті знову залилася сльозами.

— У благих цілях?! Ти вбив мою маму! Кругом був ти! О милостиві духи… подумати