Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

— Що Ви маєте на увазі, під — «він схопив меч»? — Її дратівливість, поряд з її голосом, підскочила в одну мить, — Ви прослідкували, щоб він не мав свого меча?

— Це був не Меч Істини. Це був інший меч. Тільки простий меч. Він, мабуть, вихопив його у якогось солдата, коли ніхто не дивився на нього. Але хоча це був простий меч, він знав, як використовувати його. Раптово спалахнув бій. Річард був схожий на саму відпущену смерть. Він вбивав солдатів Ордена дюжинами. Це було божевілля. Солдати вирішили, що вони виявилися в сьогодні битві. Кожен йшов у бій, навіть не знаючи, проти чого вони боролися. Всі зійшли з розуму в одну мить. Я не змогла б впоратися з таким рівнем стовпотворіння. Було занадто багато солдатів, було занадто багато шаленства. Мені потрібен було деякий час, щоб взяти під контроль те, що відбувається, але цього часу не було. Річард пробрався за стіну…

— Він утік! Після всього зробленого, він втік!

— Ні. За стіною його чекали сотні лучніков. Вони піймали його в пастку і захопили його.

Віолетта зітхнула з полегшенням.

— Добре. На якусь мить я вирішила, що…

— Ні, не добре. Коммандер не віддав його мені. Оскільки Річард убив так багато його солдатів, командер заарештував Річарда. Вони, ймовірно, мають намір стратити його. Я сумніваюся, що він доживе до завтра. В одному з місць замку по дорозі сюди, через вікно я побачила, як вони заштовхнули Річарда в залізний фургон. У супроводі колони військ, його повезли на північ.

Віолетта закліпала в обуренні.

— Ви дозволили йому піти? Ви дозволили цим брудним нікчемам забрати його, забрати мій приз?

У тиші, Рейчел розгледіла чорний блиск у погляді Сікс. Вона ніколи не бачила, що б відьма метала подібні погляди на королеву раніше, і вона подумала, що Віолетті краще б бути трохи більш розсудливою.

— У мене не було ніякого вибору, — вимовила Сікс з крижаною інтонацією в голосі. — Сотні стрільців направили на мене зброю. Вони не залишили мені жодного вибору. Але не було нічого схожого на те, що я хотіла віддати їм Річарда. Занадто багато праці пішло на це.

— Ви повинні були запобігти цьому! Ви володієте силою!

— Її недостатньо для…

— Ти дурна ідіотка! Ти дурна, дурна, нічого не варта, тупа ослиха! Я довірила тобі важливу задачу, і ти навіть не переживаєш за мене! Тебе будуть шмагати неспинно все твоє життя за це! Ти — не краща, ніж інша частина моїх нічого не вартих, безглуздих радників! Щоб провчити, тебе відшмагають там, де повинні були відшмагати Річарда!

Рейчел здригнулася від лункого звуку удару. Це вдарилося об підлогу тіло Віолетти. Задом вона шубовснула на підлогу.

— Як ти смієш торкатися до мене таким чином, — сказала Віолетта, потираючи свою щоку. — За це я тебе страчу. Варта! До мене!

Майже відразу пролунав стукіт у двостулкові двері.

Сікс відкрила одну з них. Два солдати з піками подивилися на королеву, що сиділа на підлозі, потім у блідо-сині очі жінки, що тримала ручку дверей.

— Якщо ви посмієте постукати в ці двері ще раз, — зашипіла Сікс, — я з'їм ваші сирі печінки на сніданок і вмиюсь вашою кров'ю. Двоє чоловіків стали такими ж блідими, як Сікс.

— Жалкуємо, що потурбували Вас, Господиня, — сказав один з них, — так-так, шкодуємо, — вимовив інший, вони кинулися навтьоки і вискочили із залу.

З гнівним гарчанням Сікс схопила Віолетту за волосся і поставила її на ноги. Відьма вибухнула таким ударом, що Віолетта, перекидаючись по підлозі, залишила на килимах смуги крові.

— Ти невдячна маленька докучлива дитина. Я терпіла все, що діставалося мені від тебе. Я терпіла це досить довго. З цього моменту ти будеш тримати язик за зубами, або я вирву те, що я тобі виростила.

Її довгі, кістляві пальці схопили Віолетту за волосся і поставили її знову на ноги, щоб жбурнути королеву в стіну. Рейчел примітила, що руки Віолетти безвольно висіли. Вона нічого не робила, щоб захиститися, коли Сікс била її раз за разом. Кров, що бігла з носа Віолетти і з її рота, забризкала стіну. Пляма крові, схожа на нагрудник, яскраво виділялася на білій атласній сукні Віолетти.

Коли відьма, нарешті, зупинилася, королева звалилася на підлогу і безпорадно заридала.

— Заткнися! — Заревіла Сікс, вибухнувши новим гнівом. — Перестань! Встань зараз же або ніколи не встанеш знову!

Віолетті довелося прикласти масу зусиль над собою, і коли, нарешті, вона встала перед Сікс і підняла на неї свій погляд, її очі були наповнені не тільки сльозами, але й жахом.

Віолетта підняла підборіддя. Вона явно придушила свій страх і замість цього, була охоплена обуренням.

— Як ви смієте торкатися вашої королеви таким способом. Я буду…

— Королева? — Сікс презирливо усміхнулася. — Ти ніколи не була чимось більшим, ніж маріонетковою королевою. Тепер ти більше не королева. На цей момент, ти вже у відставці. Тепер королева — я. Не як ти, пихата маленька кретинка, яка вважає себе важливою через нісенітниці власних істерик, а реальною королевою. Королевою з справжньою силою. Королевою Сікс. Засвоїла це?

Коли Віолетта почала ридати від обурення, Сікс шльопнула її досить сильно, щоб її голова відкинулася в сторону і додала свіжих бризків крові до зеленувато-блакитного узору на стіні. Знову випробувавши руки розгніваної відьми, Віолетта, тим не менш, не опиралася насильству.

Сікс вперлася кулаками в свої опуклі стегна і нахилилася до Віолетти.

— Я запитала, чи зрозуміла ти це?

Віолетта, перебуваючи на межі паніки, кивнула, відчувши смертельну загрозу в голосі Сікс.

— Скажи це! — Сікс шльопнула її знову, — Відповідай своїй королеві належним чином!

Ридання Віолетти ставали все голосніше, як ніби одне тільки це могло врятувати їй трон.

— Скажи це, або я зварю тебе живою, нарубаю і згодую свиням.

— Так… Королева Сікс.