Небесний Легіон - Наталія Глушко

— Це честь для нас,— сказав Лорін, вставши з-за столу і  злегка вклонившись так, ніби він тільки що зустрів королеву.— Ми щойно з дороги й шукаємо місце, де можна поїсти, відпочити і, можливо, знайти трохи натхнення.

— Натхнення?— вона ледь підняла брову, затягнулася люлькою, видихнула густий дим, а потім посміхнулася.— Цікаве слово для місця, де рибалки сперечаються про те, хто спіймав більшу рибу, а моряки— хто встиг випити більше.

— У такій атмосфері навіть балади пишуться самі, — підморгнув Лорін.

— Чудово. Але перш ніж ви почнете свої поетичні вправи, давайте прояснимо одне: тут не ставлять зайвих запитань. Якщо ви це зрозумієте, то у нас буде гарний вечір. Селеста Емброуз, до ваших послуг —представилася володарка трактиру і  її усмішка стала ширшою, але в очах був холодний блиск, який натякав, що "гарний вечір" може закінчитися по-різному. Я бачу, що ви не прості подорожні.

Селеста нахилилася нижче і її голос став тихим.

—Що ви тут забули, Ваша величносте? Адже ви не просто вирішили прогулятися. Ви щось конкретне шукаєте в Деларі?

— Ми тут лише проїздом. Нам потрібні їжа та ліжка, — втрутилася Ріанель, її голос був таким же гострим, як і її меч.

— О, тоді ви точно потрапили в правильне місце, — відповіла Селеста, явно зітхнувши з полегшенням.— Тут найкраща їжа, найцікавіші історії й, звісно, найменш безпечна аудиторія.

Їхня вечеря була простою, але смачною: запечена риба з лимоном і травами, хрусткий свіжий  хліб і келих темного елю, який, здавалося, зміг би розбудити навіть мертвого. Лорін уже готувався виголосити тост, коли до їхнього столика підсіла молода дівчина.

На вигляд їй було років двадцять, із коротким рудим волоссям і впевненістю, яка миттєво заявляла про її зв’язок із Селестою. На руках були помітні плями від якоїсь невідомої речовини, яка явно не відмивалася, а очі блищали зухвалістю.

— Ви тут  новенькі,— заявила вона, навіть не привітавшись.

— Спостережлива,— сказав Лорін, з цікавістю розглядаючи її.— А ти, мабуть, дочка володарки  цього місця?

— Дивно, що ти не згадав її підвіску чи зачіску, — буркнула Ріанель, ковтаючи шматок риби.

— Кассія Емброуз, — представилася дівчина, ігноруючи сарказм Ріанель. — Я алхімік, вчена, і, за сумісництвом, пивовар. Якщо вам потрібні ліки, зілля, ель,  чи щось цікавіше, звертайтеся.

— "Щось цікавіше"?— перепитала Ріанель, підозріло піднявши брову.

— Це залежить від ваших потреб,— Кассія посміхнулася, а її голос звучав так, ніби вона знала набагато більше, ніж збиралася розповідати.

— Нам потрібен лише спокій і сон,— Лінея різко відкинула її пропозицію.

— Тоді вам краще було б зупинитися в іншому місці, — відповіла Кассія, встаючи.— Але знаєте, "Зелений альбатрос" має звичку змінювати плани тих, хто сюди заходить.

— І що це означає?— запитав Лорін, нахилившись уперед.

— Ви самі все  побачите,— сказала вона, злегка усміхнувшись, і пішла, залишивши їх удвох.

Ріанель глянула на Лоріна, який виглядав до абсурдного задоволеним.

— Ти впевнений, що це гарна ідея?

— Ріанель, це не просто ідея. Це потенційна легенда,— він підняв келих. — І я обожнюю легенди.

Лорін і Ріанель тільки-но встигли насолодитися першими хвилинами відносного спокою, як їхній вечір схвилювала випадково почута розмова. За сусіднім столиком, де сиділи двоє чоловіків у потертих плащах, розпочалася розмова, яка привернула увагу обох.

— Я тобі кажу, це вже вирішено,— сказав один із них, хриплим голосом, який було важко не почути навіть у гаморі "Зеленого альбатроса".— Імперія Хелдор починає повномасштабний наступ. Ларії не уникнути війни.

Ріанель, яка щойно взяла келих елю, завмерла. Вона обмінялася поглядом із Лоріном, який уже легенько нахилив голову в бік розмови, вслухаючись кожне слово.

— І де вони планують удар?— запитав другий чоловік, молодший і з більш нервовими манерами.

— Спочатку Старфолл,— відповів перший, знизивши голос, але достатньо, щоб його слова ще можна було розібрати.— Вони хочуть взяти Кеслпоінт, а потім Донблейд. Як тільки Ларія втратить ці фортеці, її захист зламається, і війська Хелдора підуть далі на південь, до узбережжя, щоб захопити флот і обрізати торгівлю морем.

— Старфолл? Це ж ключ до всього східного кордону Ларії,— пробурмотів другий.

— Саме так. А ще я чув, що вони намагатимуться використати драконів з Кронігаса. Кажуть, імператор уклав угоду з володарем драконів,— хрипкий голос першого став майже шепотом.

— Дракони? У Ларії немає шансів, якщо це правда! —нервово вигукнув молодший, але одразу ж отримав різкий погляд від співрозмовника, який жестом змусив його заспокоїтися.

— Я чув, що Кронігас на стороні Ларії. А Блексера використає драконів з Чоргроффа, Мантег давній друг та союзник Турала і Хелдору в цілому.

—Кронігас не дає своїх драконів нікому за просто так. І  вони давно не навчають вершників. Декілька їхніх драконів охороняють академію Астрамор в  Ельдріджі. Навряд чи вони відкличуть їх, щоб відправити на війну. Дракони зараз рідкість…

Їх голос звучав тихо і насторожено, наче вони обговорювали речі, державної важливості.

Ріанель, не витримавши, нахилилася до Лоріна:

— Ти це чув?

— Я чув усе, включаючи те, що вони говорять надто голосно для людей, які нібито обговорюють державну таємницю,— відповів він, обережно відставляючи келих.