Небесний Легіон - Наталія Глушко
Велична зала Ради Ларії, де король Мірін проводив зібрання радників і приймав важливі рішення, була велична і простора. Стіни, покриті старим, але благородним деревом, створювало атмосферу древності й величі в приміщенні. Величезні вікна, через які пробивалося світло, були оздоблені важкими червоними портьєрами з золотою обшивкою по краях, що додавало ще більшої урочистості залі. Кожен куток кімнати був обставлений золотими і бронзовими елементами: від ліхтарів до величезних канделябрів, що висять з високих стель.
По центрі стояв довгий, дубовий стіл відполірований до блиску, але його поверхня була позначена часом, він був свідком довгих дискусій та прийняття важких рішень. Кругом стола були розставлені важкі дубові стільці, оббиті оксамитом, а на чолі стояв найбільший— трон короля Міріна. Він був зроблений з чорного дерева, прикрашений позолоченими елементами й витонченим різьбленням, що зображували різноманітні флористичні елементи та вензелі.
Його величність, король Мірін, сорокарічний чоловік, доволі статечний, хоча ще зовсім недавно виглядав як хлопчисько.
Чоловік середнього зросту, з міцною статурою, що видавало впевнену поставу лідера. Його темне волосся, коротко підстрижене, ледь хвилясте, а коротка борода і вуса додавали обличчю виразності. Темні очі, глибокі й проникливі, віддзеркалювали напругу відповідальності, але в них таїлася й нотка втомленої мудрості. Лоб злегка насуплений, мовби тінь роздумів не полишає його навіть у моменти спокою. На обличчі проявлялися риси мудрості і втоми від численних політичних інтриг: глибокі зморшки на лобі та під очима, свідчили про роки важких рішень і боротьби. Його одяг був на диво простий, не притаманний королівській особі. На відміну від всієї знаті він одягався зручно і без пафосу. На питання дворян, чому він не одягається відповідно статусу відповідав, що в країні назріває війна. Час для розкоші прийде тоді, коли його країні нічого не загрожуватиме. Така позиція викликала двояке відношення серед оточуючих. Одні хвалили і підтримували короля, інші ж засуджували, бо король має виглядати по-королівськи. Але найменше, що зараз хвилювало правителя—це думка оточуючих, щодо його вбрання.
Сьогодні не було жодних урочистостей чи церемоній, тільки війна і план захисту королівства від загарбників.
Кругом столу сиділи радники і генерали, перед ними на столі була розкладена величезна мапа материка, з позначеними на ній ключовими точками . Повітря було густе від запахів старого дерева, воскових свічок і напруги.
Високі стелі, прикрашені розкішними фресками, що зображали історичні моменти Ларії, здавалися ще вищими через присутність архітектурних деталей — величезних колон, що підтримували їх, роблячи залу схожою на гігантський храм. Хоча зала і виглядала ошатно, але зараз не викликала того трепету і благовоління в тих, хто там перебував, бо кожен з присутніх розумів: тут приймаються рішення, що визначатимуть долю королівства.
Атмосфера була напруженою. Усі розглядали мапу Ларії, плануючи майбутні стратегії для оборони. Усе це змішувалося з шепотом голосів, які зростали до бурхливих дискусій і знову ставали тишею, немов кожен боявся сказати більше, ніж дозволяло їх місце в цій залі.
На стінах висіли важкі гобелени з гербами кожного з великих міст Ларії. Тінь війни вже охоплювала всі кути цього місця, охоплюючи холодним мороком душі присутніх.
— Імперія Хелдору наближається, а ми все ще не готові до повномасштабного наступу,— почав Мірін, спокійно, але його голос, зазвичай хриплуватий і приємний звучав як весняний грім.— Ми маємо зберегти Ксіверіас будь-якою ціною. Якщо впаде столиця- впаде все королівство.
Його слова прозвучали рівно і спокійно, але кожен в залі зрозумів, що це вже не просто декларація. Це була тривога, яка переповнювала серце кожного.
Генерал Ардус, один з найдосвідченіших стратегів Ларії, підняв голову, погляд його був зосереджений, а плечі— випростані. Вік його сивих скронь додавав його словам важливості і авторитетності ого постаті.
Залізний генерал, так його всі називали, був чоловіком приблизно п’ятдесяти років, його волоссям вже почало сивіти по боках, але його погляд залишався рішучим і впевненим. Його обличчя, загартоване часом і битвами, було важким і суворим, але щось в його зовнішності видавало його неймовірну доброту. Ардус мав правильну поставу, його плечі завжди були розправлені. Навіть у моменти найбільш напружених обговорень він не дозволяв собі опустити голову. Міць його духу можна було відчути, навіть коли він мовчав, уважно прислухаючись до кожного слова. Це був природжений лідер, а його досвід у проведенні успішних військових операцій лише додавала ваги його словам, що завжди були точними та продуманими. У бою Ардус був надзвичайно мудрим стратегом, здатним прогнозувати хід битви на кілька кроків вперед.
— Я згоден, Ваше Величносте. Немає часу.— Його голос був твердим, впевненим і холодним, наче метал. — Але ми можемо виграти цю битву, якщо правильно розподілимо сили та грамотно побудуємо оборону. Напад Хелдору буде таким, як і вся їхня імперія—нахабним, жорстоким і безтолковим. Це їхній звичай. Вони завжди нищать все, до чого торкаються. Але ми можемо завадити їм.
— Як? — запитав король, знову поглядаючи позначки на карті Ларії, що була розгорнута перед ними.
Ардус взяв дерев’яну паличку і почав водити нею по мапі, вказуючи на кілька ключових точок.
— Ми маємо три стратегічні лінії оборони. Перша — на південь, де Хелдор спробує перерізати наші морські шляхи. Вони вже готуються до нападу на Кеслпоінт. Якщо ми дамо їм заблокувати порт, наші торгові шляхи будуть відрізані, а це сильно ослабить нас у торгівлі. Друга — на південному заході, через Старфолл, звідки імовірно почнеться наступ і третя — тут, на півночі, біля Ксіверіаса.
