Буря Мечів - Джордж Мартін

Вона зітхнула. Едмур не такий сильний, яким здається. Батькова смерть — визволення, але брат дуже важко її переживає.

Вчора ввечері, напідпитку, він зламався й розплакався, каючись за все незроблене й несказане. Не слід було йому взагалі виїжджати на цей бій на бродах, казав він Кетлін; треба було зоставатися біля батькового ліжка. «Слід мені було з ним сидіти, як ти,— говорив він.— Він згадував про мене? Скажи мені правду, Кет. Він питав про мене?»

Останнім словом лорда Гостера було «Гвоздика», але Кетлін не змогла себе примусити сказати це братові. «Він прошепотів твоє ім’я»,— збрехала вона, і брат вдячно кивнув і поцілував їй руку. Якби він не намагався втопити у вині своє горе й провину, може, й поцілив би з лука, подумала Кетлін, зітхаючи, але цього вона не наважилася сказати вголос.

Чорнопструг провів її вниз із зубчастої стіни до Роба, який стояв серед своїх прапороносців, та його юної королеви. Побачивши матір, син мовчки пригорнув її.

— Лорд Гостер вигляд мав шляхетний, як у короля, міледі,— пробурмотіла Джейн.— Шкода, що я його зовсім не знала.

— Шкода, що я теж його мало знав,— докинув Роб.

— Він був би радий познайомитися з вами ближче,— мовила Кетлін.— Але між Річкорином і Вічнозимом забагато льє.

«А між Річкорином і Соколиним Гніздом, схоже, забагато гір, річок і військ». Лайса так і не відповіла на її листа.

З Королівського Причалу відповіддю теж була мовчанка. Кетлін сподівалася, що на цей час Брієнна з сером Клеосом уже б мали дістатися міста зі своїм бранцем. Можливо, Брієнна вже й повертається разом з дівчатками. «Сер Клеос присягався, що попросить Куця вислати крука, щойно відбудеться обмін. Присягався!» Але круки долітають не завжди. Може, якийсь лучник його підстрелив і засмажив собі на вечерю. І лист, який приніс би в душу Кетлін мир, може, лежить нині в попелі табірного багаття поряд з круковими кістками.

Чекали ще люди, щоб висловити Робу свої співчуття, тож Кетлін терпляче відійшла вбік, а до нього по черзі підходили Джейсон Малістер, Великий Джон і сер Рольф Спайсер. Та коли наблизився Лотар Фрей, вона легенько потягнула сина за рукав. Роб обернувся й чекав, що має сказати Лотар.

— Ваша світлосте,— заговорив Лотар Фрей — повнотілий чоловік років тридцяти п’ятьох, з близько посадженими очима, гострою борідкою і темними кучерями, які спадали до плечей. За криву з народження ногу він отримав прізвисько Лукуватий Лотар. Останню дюжину років він служив у свого батька за стюарда.— Мені прикро турбувати вас у гірку годину, та, можливо, ви сьогодні ввечері нас приймете?

— Залюбки,— відгукнувся Роб.— Я аж ніяк не хотів посіяти між нами ворожнечу.

— А я не хотіла стати її причиною,— сказала королева Джейн.

— Я розумію,— усміхнувся Лотар Фрей,— і мій лорд-батько також. Він велів мені переказати, що й сам колись був молодим і добре пам’ятає, як це — втратити голову через красуню.

Кетлін мала великі сумніви, що Волдер Фрей колись таке казав чи що в житті втрачав голову через красуню. Лорд Переправи пережив сімох дружин і нині був одружений з восьмою, але для нього вони завжди були не більш як грілка в постіль чи племінні кобили. Та все одно сказані слова були гідні, нічого не заперечиш. І Роб не заперечував.

— Як це люб’язно з вашого боку! — озвався він.— Чекатиму на зустріч з нетерпінням.

Лотар уклонився, поцілував королеві руку й пішов. На той час уже зібралася дюжина охочих висловити співчуття. Роб поговорив з усіма, як заведено, комусь дякуючи, комусь усміхаючись. Лише коли пішов останній, він обернувся до Кетлін.

— Нам слід дещо обговорити. Прогуляєшся зі мною?

— Як накажете, ваша світлосте.

— Це не наказ, мамо.

— Тоді залюбки.

Від свого повернення в Річкорин син ставився до неї добре, але рідко шукав її товариства. Якщо з юною королевою йому було затишніше, Кетлін не могла його за це винуватити. «З Джейн він усміхається, а мені з ним, крім горя, нема й чого розділити». Здавалося, він любить і товариство жінчиних братів: юний Ролам був йому за зброєносця, а сер Рейнальд — за штандарт-юнкера. «Вони йому тепер за тих, кого він утратив,— збагнула Кетлін, спостерігаючи за ними.— Ролам посів Бранове місце, а Рейнальд частково замінив Теона, а частково — Джона Сноу». Тільки з Вестерлінгами Роб усміхався, ба іноді й сміявся, як хлопчак, яким насправді й був. Для решти він завжди був королем на Півночі, чия голова хилиться від вагою корони, навіть коли її немає на його чолі.

Роб лагідно поцілував дружину, пообіцяв приєднатися до неї в палатах і пішов зі своєю леді-матір’ю. Ноги принесли їх у богопраліс.

— Лотар, здається, поводився дружньо. Це обнадійливий знак. Нам потрібні Фреї.

— Але це не означає, що ми їх отримаємо.

Він кивнув, і було його обличчя таке похмуре, а плечі так похилилися, що Кетлін потягнулася до нього всім серцем. «Корона просто розчавлює його,— подумала вона.— Він страшенно хоче бути добрим королем — хоробрим, гідним і розумним, але цей тягар завеликий для хлопчика». Роб робив усе, що міг, але удари й далі сипалися на нього, один за одним, невблаганно. Коли йому повідомили про битву при Сутінь-долі, в якій лорд Рендил Тарлі розгромив Робета Гловера й сера Гелмана Толгарта, він мав би розлютитися. Натомість він тільки приголомшено витріщився, не вірячи власним вухам, і мовив: «Сутінь-діл, на вузькому морі? Як вони опинилися в Сутінь-долі? — він збентежено похитав головою.— Третина моєї піхоти втрачена через якийсь Сутінь-діл?»

«Залізні забрали мій замок, а тепер Ланістери утримують мого брата»,— хрипким від розпачу голосом зронив Галбарт Гловер. Робет Гловер не поліг у битві, але незабаром його схопили поблизу королівського гостинця.

«Це ненадовго,— пообіцяв Роб.— Я їм запропоную на обмін Мартина Ланістера. Лорд Тайвін заради брата змушений буде погодитися». Мартин, син сера Кевіна, був братом-близнюком Віллема, якого убив лорд Карстарк. Кетлін знала: вбивство й досі не давало синові спокою. Він потроїв охорону Мартина, але й далі побоювався за його безпеку.

— Слід мені було обміняти Царевбивцю на Сансу, коли ти просила,— заговорив Роб, ідучи алеєю.— Якби я запропонував віддати її руку лицарю квітів, можливо, нині Тайрели були би з нами, а не з Джофрі. Як я про це не подумав!

— Ти думав про битви, і правильно. Навіть король