Буря Мечів - Джордж Мартін

І він посміявся — довго і хрипко, і сміх цей, що аж задихався від глузування, відлунював од стін печери.

— То з ким мені битися? — поцікавився Гончак і поглянув на Лима Лимонного Плаща.— З цим сміляком у плащі кольору сечі? Ні? А може, з тобою, Мисливцю? З псами в тебе добре виходить, зі мною спробуєш? — допитувався він — і тут побачив Зеленобородого.— Ти у нас здоровань, тайросянине, ану зроби крок уперед. Чи, може, змусите дівчинку саму зі мною битися? — знову розреготався він.— Ну ж бо, хто хоче померти?

— Ви битиметеся зі мною,— сказав лорд Берик Дондаріон.

Арія пригадала всі легенди. «Його неможливо вбити»,— подумала вона, без надії сподіваючись. Божевільний Мисливець розтяв мотузки, які зв’язували Сандору Клігану руки.

— Мені потрібні меч і лати,— Гончак потер поранені зап’ястки.

— Меча ви отримаєте,— заявив лорд Берик,— а за лати вам нехай править ваша невинність.

У Клігана сіпнувся рот.

— Моя невинність проти вашого нагрудника, ось воно як?

— Неде, допоможи мені зняти нагрудник.

В Арії аж шкіра сиротами вкрилася, коли лорд Берик вимовив батькове ім’я. Але цим Недом виявився простий хлопчик — білявий зброєносець років десятьох-дванадцятьох. Він швиденько підійшов порозстібати защіпки, які тримали пом’яту крицю на грудях лорда Прикордоння. Стьобана підбивка зветшіла від старості й поту і просто розлізлася, коли зняли метал. Гендрі хапнув ротом повітря.

— Мати праведна!

Під шкірою лорда Берика випиналися гострі ребра. На грудях, над лівою пипкою, виднілася зморшкувата вирва, а коли лорд обернувся попросити свого меча й щита, Арія побачила аналогічний шрам на спині. «Його протяло списом!» Гончак теж це побачив. «А йому, цікаво, страшно?» Арії хотілося, щоб перед смертю йому було страшно, як, мабуть, страшно було Майці.

Нед приніс лорду Берику пояс із мечем і довге чорне сюрко. Вдягати його слід було на обладунки, тож на тілі воно висіло вільно, зате на грудях горіла роздвоєна фіолетова блискавка дому Дондаріонів. Лорд Берик витягнув меча з піхов, а пояс віддав назад зброєносцю.

Торос приніс пояс із мечем Гончаку.

— Пес бодай знає, що таке честь? — поцікавився жрець.— Щоб ти не думав, що тобі вдасться мечем пробитися на волю чи взяти в заручники дитину... Ангаю, Денете, Кайле, стріляйте за перших ознак підступу.

Лише коли всі троє лучників натягнули стріли, Торос вручив Клігану пояс.

Гончак, висмикнувши меча, відкинув піхви. Божевільний Мисливець дав йому дубового щита, всього в залізних заклепках і пофарбованого в жовтий колір, з трьома чорними псами Кліганів на гербі. Хлопчик Нед допоміг лорду Берику вдягнути свого щита, такого порубаного й пощербленого, що ні фіолетової блискавки, ні розсипу зірок уже майже неможливо було розрізнити.

Та коли Гончак зробив крок до свого супротивника, Торос Мирський зупинив його.

— Спершу помолімся,— він обернувся до вогню та здійняв руки.— Царю світла, зглянься на нас.

По всій печері побратими без прапорів піднесли у відповідь свої голоси:

— Царю світла, оборони нас.

— Царю світла, захисти нас у темряві.

— Царю світла, осяй нас ликом своїм.

— Запали своє світло між нами, Р’глоре,— продовжив жрець.— Відділи правду від олжі в цьому чоловікові. Врази його, якщо він винен, додай моці його мечу, якщо ні. Царю світла, дай нам мудрості.

— Бо ніч темна,— співучо підхопили інші, і Гарвін з Ангаєм не тихіше за решту,— і повна жахіть.

— Печера ця теж темна,— сказав Гончак,— і жахіття в ній — це я. Сподіваюся, бог ваш добрий, Дондаріоне. Бо скоро ти з ним стрінешся.

Суворий і неусміхнений лорд Берик приклав лезо довгого меча до своєї лівої руки й повільно провів. З порізу шугнула кров і обагрила крицю.

І тут меч спалахнув.

Арія почула, як Гендрі шепоче молитву.

— Горіть ви в сьомому пеклі,— вилаявся Гончак.— І ви, і Торос,— він кинув погляд на червоного жерця.— Коли я закінчу, ти будеш наступний, мирсянине.

— Кожне твоє слово підтверджує твою провину, псе,— відгукнувся Торос, а Лим із Зеленобородим і Джеком-Щасливцем погрожували й сипали прокльонами. Лорд Берик чекав мовчки, спокійний як стояча вода, зі щитом на лівій руці й охопленим полум’ям мечем у правій. «Убийте його,— думала Арія,— будь ласка, ви маєте його вбити». Підсвічене знизу, його обличчя здавалося маскою смерті з червоною запаленою раною на місці відсутнього ока. Меч палахкотів од кінчика до самої хрестовини, але Дондаріон, здавалося, не відчуває жару. Він стояв непорушно, наче вирізьблений з каменю.

Та коли Гончак кинувся на нього, зреагував він миттєво.

Полум’яний меч підстрибнув назустріч холодному, і за ним потягнулися довгі язики вогню, наче стрічки, про які казав Гончак. Задзвеніла криця. Не встиг лорд Берик парирувати перший удар, як Кліган завдав другого, та цього разу на заваді став лордів щит, і від сили удару полетіли тріски. Посипалися тверді та швидкі удари, і нижні і верхні, і зліва і справа, але всіх їх Дондаріон блокував. Над його мечем кружляло полум’я, лишаючи по собі червоне й жовте марево. Від кожного руху лорда Берика вони роздмухувалися й горіли яскравіше, аж поки не стало здаватися, що лорд Лискавка стоїть у вогненній клітці.

— Це дикополум’я? — запитала Арія у Гендрі.

— Ні. Це щось інше. Це...

— ...чари? — закінчила за нього вона, в той час як Гончак позадкував. Тепер нападав лорд Берик, виповнюючи простір вогненними смугами, змушуючи здорованя відступати. Один удар Кліган зупинив щитом, і намальований пес лишився без голови. Гончак завдав контрудару, і Дондаріон, підставивши власний щит, рубонув вогнем у відповідь. Беззаконники підбадьорювали криками свого ватажка.

— Він твій! — чула Арія.— Нападай! Нападай! Нападай!

Гончак блокував удар у голову, скривившись від жару, коли полум’я лизнуло йому обличчя. Він крекнув, вилаявся й відступив.

Та лорд Берик не дав йому звести дух. Він наступав здоров’яку на п’яти, і рука його при цьому перебувала в постійному русі. Мечі стикалися. Розліталися і знову стикалися, з блискавки на одному щиті сипалися тріски, а на другому вертке полум’я поцілувало псів один раз, удруге, втретє. Гончак метнувся праворуч, але Дондаріон швидко ступив убік і загородив йому дорогу, відганяючи його назад... до лиховісно-червоного палу кострища. Кліган відступав, поки не відчув спиною жар. Один швидкий погляд, щоб зрозуміти, що позаду, мало не коштував йому голови: лорд Берик атакував з новою силою.

Арія побачила білки очей Сандора Клігана, коли