Буря Мечів - Джордж Мартін
— Побратимство без прапорів,— торкнув струну Том Семиструнець.— Лицарство печеристого пагорба.
— Лицарство? — глумливо повторив Кліган.— Дондаріон і справді лицар, а от решта — жалюгідні розбійники та злидарі, яких я в житті не бачив. Та з мого лайна кращі за вас вояки вийдуть.
— Будь-який лицар має право висвятити лицаря,— сказало опудало, що виявилося Бериком Дондаріоном,— і всі вояки, яких ти перед собою бачиш, відчули доторк меча в себе на плечі. Ми — забута зграя.
— Відпустите мене — і я про вас теж забуду,— прохрипів Кліган.— Але якщо збираєтеся мене вбити, то починайте вже. Забрали в мене меча, коня, золото, забирайте вже й життя — і по всьому... тільки досить уже з мене цього святенницького базікання.
— Скоро помреш, псе,— пообіцяв Торос,— але буде це не вбивство, а виконання справедливого вироку.
— Ага,— підтвердив Божевільний Мисливець,— і доля ця краща, ніж ти заслужив за все, що зробили ваші. Леви, ось як ви себе називаєте. В Шерері й на Балаганному Броді ґвалтували шести- й семирічних дівчаток, а немовлят рубали навпіл на очах у матерів. Справжній лев такої жорстокості не має.
— Не було мене ні в Шерері, ні на Балаганному Броді,— сказав до нього Гончак.— Тож своїх мертвих діток можеш комусь іншому підкидати.
— Хочеш заперечити,— озвався на це Торос,— що дім Кліганів збудований не на костях мертвих дітей? Я бачив, як перед залізним троном поклали королевича Ейгона і королівну Рейніс. На вашому гербі мало би двоє закривавлених немовлят бути, а не оті бридкі пси.
У Гончака сіпнувся рот.
— Ви мене з братом переплутали? Чи народитися Кліганом — уже злочин?
— Убивство — злочин.
— Кого я вбив?
— Лорда Лотара Малері й сера Гладена Вайлда,— сказав Гарвін.
— Моїх братів Лістера й Ленокса,— додав Джек-Щасливець.
— Добродія Бека й мірошниченка Маджа з Донелбору,— гукнула з темряви якась стара.
— Меріманову вдову, яка так любо кохалася,— докинув Зеленобородий.
— Отих септонів у Мулистому Ставку.
— Сера Андрі Чарлтона. Його зброєносця Лукаса Рута. Всіх чоловіків, жінок і дітей у Філдстоні й Мишачому Млині.
— Лорда і леді Дедингів, багатіїв.
До перерахунку долучився Том Семиструнець.
— Аліна з Вічнозиму, Джота Влучнолука, Малого Мата і його сестру Ранду, Рина Ковадло. Сера Ормонда. Сера Дадлі. Пейта з Морі, Пейта зі Списолісу, Пейта Старого Баняка, а ще Пейта з Шермерового Гаю. Сліпого Віла Різьбяра. Добродійку Мейрі. Мейрі Повію. Бекку Булочницю. Сера Реймуна Дарі, лорда Дарі, молодого лорда Дарі. Бракенського Байстрюка. Лучника Вілла. Гарслі. Добродійку Ноллу...
— Досить! — Гончакове обличчя пашіло люттю.— Скільки галасу! Ці імена нічого не означають. Хто це такі?
— Люди,— сказав лорд Берик.— Люди великі й маленькі, молоді й старі. Добрі люди й лихі, але всі вони загинули на вістрі ланістерівських списів або з розпоротими ланістерівським мечем животами.
— Мого меча в тих животах не було. А хто скаже інакше, той клятий брехун.
— Ти служиш Ланістерам з Кичери Кастерлі,— сказав Торос.
— Колись служив. І я, і ще тисячі людей. То всі ми винні у злочинах інших? — Кліган сплюнув.— Може, ви таки справді лицарі. Брешете ви як лицарі, може, й убиваєте як лицарі.
Лим і Джек-Щасливець почали були репетувати на нього, але Дондаріон підніс руку, закликаючи їх до тиші.
— Поясни, що ти маєш на увазі, Клігане.
— Лицар — це меч на коні. А все решта — обітниці, помазання, прихильність леді — просто шовкові стрічечки на мечі. Може, коли з нього звисають стрічечки, меч видається гарнішим, але вбиває він так само смертельно. Тому начхати на стрічечки — запхайте свої мечі собі в дупу. Я такий самий, як ви. Відмінність лише в одному: я не брешу, хто я такий. Тому просто вбийте мене, але не переконуйте, що я вбивця і що ваше лайно не тхне. Чули мене?
Арія метнулася повз Зеленобородого з такою швидкістю, що він і оком кліпнути не встиг.
— Ви вбивця! — заверещала вона.— Ви вбили Майку, і не заперечуйте. Ви його вбили!
Гончак втупився в неї, не впізнаючи.
— Хто такий цей Майка, хлопче?
— Я не хлопчик! А от Майка був хлопчиком. Сином різника, і ви його вбили. Джорі казав, ви його надвоє розрубали, а в нього навіть меча не було.
Вона відчувала, що на неї тепер дивляться всі — жінки, діти й чоловіки, які називають себе лицарями порожнистого пагорба.
— А це хто? — поцікавився хтось.
Відповів Гончак.
— Сьоме пекло! Менша сестричка. Шмаркачка, яка викинула гарненького меча Джофрі в річку,— він зареготав-загавкав.— А ти знаєш, що ти мертва?
— Ні, це ви мертвий,— кинула вона у відповідь.
Гарвін, узявши її за руку, потягнув назад, а лорд Берик мовив:
— Дівчина звинувачує вас у вбивстві. Ви заперечуєте, що вбили різникового сина Майку?
— Я був присяжним мечем Джофрі,— знизав плечима здоровань.— Різників син напав на королевича крові.
— Це брехня! — Арія крутилася в Гарвінових руках.— Це я напала. Це я вдарила Джофрі й пожбурила Лев’ячий Зуб у річку. А Майка втік, бо я йому так сказала.
— Ви бачили, як хлопчик напав на королевича Джофрі? — запитав у Гончака лорд Берик Дондаріон.
— Я чув це з королівських вуст. Не мені ставити під сумнів слова королевича,— озвався Кліган і смикнув руками в бік Арії.— Її власна сестра підтвердила його слова, стоячи перед вашим дорогоцінним Робертом.
— Санса — брехуха,— сказала Арія, знов розлютившись на сестру.— Все було не так, як вона розповідала. Не так.
Торос відвів лорда Берика вбік. Вони вдвох стояли, пошепки перемовляючись, а Арія кипіла. «Вони мусять його вбити. Я молилася, щоб він помер, сотні й сотні разів».
Берик Дондаріон обернувся назад до Гончака.
— Ви звинувачені в убивстві, але ніхто з присутніх не може ні підтвердити, ні заперечити звинувачення, тож не нам вас судити. Тепер це може зробити тільки Цар світла. Тому я постановляю влаштувати суд через двобій.
Гончак підозріливо нахмурився, так наче не вірив власним вухам.
— Ви дурний чи божевільний?
— Не те й не те. Я звичайний лорд. Доведіть свою невинуватість мечем — і можете бути вільні.
— Ні! — скрикнула Арія — Гарвін не встиг затулити їй рота. «Ні, тільки не це, він звільниться». Меч у руках Гончака смертельно небезпечний, усі