Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Усупереч Манетовому попередженню я вирішив почати з виготовлення партії синіх випромінювачів. Робота була складна, оскільки вона потребувала використання кістяного дьогтю, але продаватимуться вони доволі швидко, а на весь процес у мене піде всього чотири-п’ять годин обережної роботи. Я не лише міг упоратися вчасно, щоб пообідати з Денною в «Еоліяні» — можливо, мені б також вдалося одержати від Кілвіна невеликий аванс і я пішов би на зустріч з нею, маючи трохи грошей у гаманці.

Я зібрав необхідні інструменти та влаштувався під одним звитяжних ковпаків уздовж східної стіни. Я обрав місце біля однієї з поливалок, п’ятсотгалонових резервуарів із двічі зміцненого скла, які були рівномірно встановлені по всій майстерні. Проливши на себе щось небезпечне під час роботи в ковпаку, можна було просто потягнути за ручку поливалки та обмитися в потоці прохолодної води.

Звісно, якщо я буду обережним, поливалка мені ніколи не знадобиться. Але приємно було мати її поруч про всякий випадок.

Встановивши витяжний ковпак, я попрямував до столу, на якому зберігався кістяний дьоготь. Попри те, що я знав, що він не небезпечніший за каменерізну пилу чи спікальне колесо, ємність зі шліфованого металу мене бентежила.

А сьогодні щось було не так. Я привернув до себе увагу одного з досвідченіших рукотворців, коли той проходив повз мене. Джаксім мав кволий вигляд, характерний для більшості рукотворців посеред великих проектів, наче він не спав, поки не закінчить роботу остаточно.

— А тут має бути стільки інею? — запитав я його, показуючи на банку з дьогтем. По краях вона була вкрита тоненькими білими клаптиками інею, схожими на крихітні кущики. Повітря довкола металу аж мерехтіло від холоду.

Джаксім придивився до нього, а тоді знизав плечима.

— Хай краще буде надто холодна, ніж недостатньо холодна, — сказав він і невесело гигикнув. — Хе-хе. Ба-бах.

Я мимоволі погодився й подумав, що це може бути якось пов’язано з тим, що в таку ранню годину в майстерні холодніше. Жодну з печей ще не розпалили, а в більшості горнів вогонь ще був присипаний і ледь жеврів.

Обережно рухаючись, я пригадав усю процедуру переливання, пересвідчуючись у тому, що я нічого не забув. Було так холодно, що моє дихання аж зависало в повітрі білими хмаринками.

Через піт на руках мої пальці примерзли до кріплень банки так, як примерзає язик допитливої дитини до ручки насоса посеред зими.

Я перелив у флакон під тиском десь із унцію щільної маслянистої рідини й швидко скористався кришкою. Тоді повернувся до витяжного ковпака й заходився готувати матеріали. За кілька напружених хвилин я розпочав тривалий ретельний процес підготовки та заправляння партії синіх випромінювачів.

Дві години по тому мене вивів із зосередженості голос із-за спини. Він був не надто гучний, але мав серйозний тон, який у Промислі не ігнорують.

Він промовив:

— О Господи.

Зважаючи на те, над чим я тоді працював, найперше я поглянув на банку з кістяним дьогтем. Побачивши, як з одного її куточка витікає чорна рідина, що збігає ніжкою столу та збирається в калюжу на підлозі, я мимохіть облився холодним потом. Товсте дерево ніжки столу вже було майже роз’їдене, і я почув негучне ляскання й тріск: закипіла калюжа на підлозі. Мені на думку спало лише те, що сказав Кілвін під час демонстрації: «Цей реактив не лише вкрай корозивний: у газоподібному стані він також займається від контакту з повітрям…»

Щойно я повернувся до робочого столу, ніжка не витримала, і він почав хилитися. Банка зі шліфованого металу повалилася. Коли вона торкнулася кам’яної підлоги, її метал був такий холодний, що він не просто тріснув чи надщербився — він розбився, мов скло. Кілька галонів темної рідини розбризкалися по підлозі майстерні. Майстерня наповнилася пронизливим тріском і лясканням: кістяний дьоготь розлився по теплій кам’яній підлозі й закипів.

Колись давно розумна людина, що спроектувала Промисел, розмістила в майстерні зо два з половиною десятки стоків, щоб легше було змивати розливи та усувати їхні наслідки. Ба більше, кам’яна підлога майстерні то здіймалася, то опускалася ледь помітними горбками й канавами, що мали спрямовувати розливи до цих стоків. Тому, щойно ємність розбилася, великий розлив маслянистої рідини почав розтікатись у двох різних напрямках, ідучи до двох різних стоків. Водночас вона не переставала кипіти, утворюючи щільні низькі хмари, темні, мов дьоготь, їдкі та готові миттю запалати.

Між цими двома потоками темного туману, що тягнулися все далі, опинилася Фела, яка працювала сама за столом, що стояв у кутку майстерні й нікому не заважав. Вона підвелася, трохи розкривши рота від шоку. На ній був практичний одяг для роботи в майстерні: легкі штани й тонка лляна сорочка з манжетами на ліктях. Її довге темне волосся було зібране у хвіст, але все одно майже доходило їй до попереку. Вона спалахнула б, наче смолоскип.

Коли до людей дійшло, що відбувається, майстерня почала заповнюватися гарячковим гамором. Вони почали викрикувати накази чи просто панічно репетувати. Вони кидали інструменти та перекидали незакінчені вироби, кидаючись хто куди.

Фела не закричала й не покликала на допомогу, а це означало, що ніхто, крім мене, не помітив, у якій вона небезпеці. Якщо Кілвінова демонстрація про щось свідчила, то, як я здогадувався, менш ніж за хвилину вся майстерня могла перетворитися на море полум’я та їдкого диму. Часу не було…

Я кинув оком на розкидані на робочому столі неподалік вироби, шукаючи щось хоч трішки корисне. Але нічого такого не було: купка базальтових блоків, мотки мідного дроту, наполовину надписана скляна півкуля, що, певно, мала стати однією з Кілвінових ламп…

І тут я раптом зрозумів, що маю зробити. Я схопив скляну півкулю й тріснув нею об один із базальтових блоків. Вона розбилася, і в мене залишився тонкий вигнутий скалок скла завбільшки приблизно з мою долоню. Другою рукою я підхопив зі столу свій плащ і пройшов повз витяжний ковпак.

Я притиснув великий палець до краю шматка скла й відчув неприємне посмикування, а далі — гострий біль. Знаючи, що пролилася моя кров, я посовав пальцем по склу й вимовив зв’язування. Ставши перед поливалкою, я кинув скло на підлогу, зосередився, а тоді завзято наступив на нього й розчавив підбором.

Мене різонуло таким холодом, якого я ще ніколи не відчував. Не тим простим холодом, який людина відчуває в шкірі та кінцівках зимового дня. Він