Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд
Дівчина обережно перевела погляд на Себастяна. Той теж був приголомшений. Пальці Дженнсен співчутливо потягнулися до його руки, їй захотілося глянути в його широко відкриті, повні сліз очі.
Нарешті, він нахилився до неї і прошепотів здавленим голосом:
— Брат Нарев.
Звук цих ледь чутних слів громом відгукнувся в душі Дженнсен. Велика людина, духовний лідер всього Стародавнього світу, друг і найближчий радник імператора Джегана… Себастян вірив, що він ближче до Творця, ніж будь-хто з тих, хто коли-небудь з'являвся на світ… І зараз ця людина мертва, а голова її насаджена на спис.
Імператор ступив уперед і витягнув складений аркуш паперу, приколотий до капелюха брата Нарева. Дженнсен спостерігала, як Джеган товстими пальцями обережно розгортає цей клаптик паперу, і несподівано згадала, як розгортала листок, який знайшла у д'харіанського солдата в той доленосний день, коли зустріла Себастяна. У той самий день, коли людям лорда Рала вдалося, нарешті, вистежити її і вбити маму…
Імператор Джеган підніс до очей папір і прочитав. І час, поки він мовчки дивився на папір, здавався страхітливо довгим. Нарешті, він опустив руку. Його груди здіймалися від моторошної, всепоглинаючої люті, а він знову подивився на голову брата Нарева. Голосом, в якому бушував ледь стримуваний, болісний вогонь ненависті, Джеган повторив слова із записки, досить голосно, щоб його змогли почути всі, хто стояв поруч:
— Привіт від лорда Рала!
По гілках дерев пронісся холодний вітер. Ніхто не вимовив ні звуку: всі чекали вказівок імператора Джегана.
Потягнуло смородом, і Дженнсен скривилась. Голова, майже жива за мить до цього, буквально на очах стала розкладатися. Плоть просіла, нижні повіки відігнулися, оголюючи червоні нутрощі, щоки обвисли, рот розтулився, ніби голова збиралася видати крик.
Дженнсен, як і всі, як і Джеган, відступила на крок: плоть на обличчі знищувалася несподівано виникаючими виразками, оголюючи тканини, що гноїлися.
У міру того як щелепа опускалася все нижче, язик роздувався. Очні яблука вилазили з очниць, тоді як останні стискалися. Погано пахнуча плоть почала розпадалася на клаптики.
Процес, що займає довгі місяці, стався за секунди, і ось вже череп в лахмітті плоті, в пом'ятому капелюсі усміхається людям…
— Він був обплетений павутиною магії, ваше превосходительство, — вимовила, нечутно наблизившись, сестра Мердінта. Її слова пролунали відповіддю на невисловлене питання. — Заклинання зберігало голову в хорошому стані до тих пір, поки ви не вийняли з капелюха записку, розсіявши, таким чином, оберігаючу її магію. Як тільки чарівництво зникло, рештки стали розкладатися, що зазвичай з ними і відбувається.
Джеган спрямував на неї чорні очі.
Дженнсен не могла сказати, про що він думав, але його палаючий погляд ще більше, ніж зазвичай, походив на нічний кошмар.
— Була встановлена дуже потужна і добре організована система захисту: збереження забезпечувалася, поки записку не вийме потрібний чоловік, — тихо додала сестра Мердінта. — Ключем для зняття заклинання послужив ваш дотик.
Всі ці страхітливі секунди Дженнсен боялася, що Джегань вихопить меч і з диким криком обезголовить жінку.
Офіцер, який стояв трохи осторонь, несподівано закричав, вказуючи на Палац сповідниця:
— Дивіться! Ось вона!
— Милостивий Творець! — Прошепотів Себастян, повернувшись, як і всі, і побачивши силует у вікні.
Решта чоловіків заволали, що теж бачать її. Дженнсен піднялася навшпиньки, намагаючись хоч щось розгледіти між голів схвильованих солдатів і офіцерів. Навколо лунав збуджений шепіт.
— Он, дивіться, лорд Рал! — Закричав офіцер поруч з Джеганем, — Дивіться! Он! Це лорд Рал!
Від цих слів Дженнсен миттєво похолола, її зазнобило. Те що відбувалося здавалося нереальним. Знову і знову пронизували мозок слова офіцера. Вони були настільки шокуючими, що хотілося перевірити: чи не примарилися вони йому.
— Подивіться! — Закричав інший солдат. — Он вони йдуть! Обидва!
— Бачу, — прогарчав Джеган, простеживши очима. — Я б упізнав цю суку в найдальшому закутку пекла. І лорд Рал — з нею!
Дженнсен помітила лише промайнулі контури двох втікаючих від вікна людей.
Імператор Джеган розрубав мечем повітря:
— Оточити палац, щоб не дременули! — Він повернувся до офіцерів: — Штурмова рота — за мною! І дюжина сестер! Сестра Мердінта! Залишаєшся з рештою сестер тут. Не дозволяйте нікому наближатися до вас!
Імператор очима пошукав Себастяна і Дженнсен. Нарешті його палаючий погляд зупинився на Дженнсен:
— Якщо хочеш використати свій шанс, дівчинко, — за мною!
Рушивши вслід за імператором, дівчина виявила, що тримає ножа в кулаці.
48Слідуючи за Джеганем, Дженнсен мчала по широким мармуровим східцях в тіні величних мармурових колон. Підбадьорююча рука Себастяна лежала у неї на плечі. Обличчя людей, що летіли, як і Дженнсен, вгору по сходах, були спотворені люттю.
Люди з штурмової роти, одягнені в шкіряні обладунки, кольчуги або щільні шкури, тримали напоготові короткі мечі, величезні серповидні сокири або залізні обушки. В іншій руці вони несли круглі металеві щити, втикані шипами: в разі небезпеки їх цілком можна було використовувати як зброю. Багато хто був обмотаний ременями, всіяними товстими шипами. Такі ремені відмінно допомагали в рукопашній сутичці, ранячи супротивника. Дженнсен і уявити не могла, що хтось може без дрожі в колінах вийти проти таких лютих солдатів.
Біжучи по сходах бурхливою хвилею, м'язисті солдати гарчали, як звірі, трощачи масивні подвійні двері, ніби вони були зроблені з картону. Дженнсен довелося навіть прикрити обличчя, коли на неї обрушилася злива з трісок. Нікому і в голову не приходило, що двері можуть виявитися незамкненими.
Гуркіт солдатських чобіт луною озивався у величезних залах палацу. Крізь високі вікна з біло-блакитними стеклами, на мармурову підлогу, по якій мчала штурмова рота, падали смуги світла. Чоловіки хапалися величезними ручищами за поруччя і, перестрибуючи через сходинки, прямували на верхні поверхи, туди, де вони бачили Мати-сповідницю і лорда Рала.
Дженнсен не могла стримати захоплення від думки про те, що сьогодні, можливо, кошмар в