Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

– А ти що скажеш? – випалила навмання я і підняла голову, щоб подивитися прямо в червоні очниці.

Страж завагався, потім нахилився і підняв камінь. Кіготь пробіг по сірій поверхні, викрешуючи іскри, а потім кістлява рука простягнула його мені. Я схопила «лист» обома руками, мимохідь торкнувшись висохлих пальців - напрочуд гладеньких, ніби відлитих із якогось металу.

На камені було одне слово: «Шерван».

Я усміхнулась.

– Приємно познайомиться, Шеррі, – і простягнула руку.