Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
Я прислухалася до її припущень і перебирала речі на полицях. Мою увагу привернула стара, з плямами цвілі дерев’яна підставка під гаряче.
– Пане Волегарде, а що це? – я потягнула підставку на себе, зачепивши сувій.
Сувій виявився старою картою. Карта впала на підлогу, і злегка розкрилася, показавши шматочок хребта Зорекрилих гір. Я розгорнула карту і мало не скрикнула – у кутку стояла дата сходження на престол Еріка Другого. Кхибра помітила тільки азарт, що блиснув у моїх очах.
– Ми беремо карту і цю підставку, – поспішила я з вибором.
– І ще трьох магофлаїв, – долучилася до покупок Кхибра.
– Карта нічого не варта, – відмахнувся Волегард Кюнт. – Мотлох, який я ніяк не викину. Можете забирати її просто так.
– Дякую, – намагаючись не видати інтересу до карти, сказала я, готова не торгуючись віддати потрібну суму, тільки б скоріше дістатися до гуртожитку.
– А підставка, – він задумався, погладжуючи пальцями коротку бороду. – Вона скоріше за все частина якогось артефакту. Але якого – не згадаю. Багато за неї не візьму – два срібняки.
– Ого! – вирвалося в мене. – Це забагато.
– У нас знижка, – згадала про візитку тролиця і дістала її з сумки.
– Разом із магофлаями...
Ми сперечалися і торгувалися хвилин двадцять.
– Леді, я по світу піду з таким торгом! – обурювався Кюнт, а очі його сміялися. Було видно, що він отримує задоволення від процесу.
Зрештою ми зійшлися всього на семи срібняках за весь товар. Я твердо стояла на тому, що невідомо, чи збереться коли-небудь повний артефакт з цією підставкою. А якщо вона так і залишиться всього лише звичайною брудною деревиною? І що з того, що в нього крамниця називається «Магічна перлина» і тутечки тільки магічний крам? А що, якщо ця підставка вже втратила магію? Зрештою, він здався.
Додому ми йшли задоволені. Вирішили з магофлаями та картою не заходити до «Пір’їнок курчат». Віднесемо покупки, від гріха подалі, додому.
Але коли повернулися, то не втрималися і накупили яскравих кофтинок і суконь. А ще я собі взяла бірюзові штани та нові черевички на невисоких підборах. Якщо завтра підемо гуляти в «Місячну росу», то вдягну обновки. Сподіваюся, Герману вони сподобаються. І звісно ж гумові чоботи – сьогодні топати на цвинтар. Та й у дощову погоду вони врятують.
Весь цей час у мене крутилася в голові думка про відвар милорики.
– Руто, припини, – немов прочитала мої думки Кхибра. – Навіщо це тобі треба?
– Не знаю. Але треба. Ти ж розумієш, що в будь-якій ситуації це може врятувати. Наприклад… – я кусала губи й не могла придумати цей «наприклад». Але ж раптом… – Наприклад, якщо ми ще раз полетимо грифон-диліжансом і потрапимо у-у-у… чергову пригоду.
– Ти хочеш сказати, що на нас ще раз нападуть злодії? – уточнила тролиця.
– Може й так, але уяви, що хлопаків ми б на собі не тягли! Випили б по склянці води з краплями відвару…
– А де б ти його гріла? На колінках? – не здавалася Кхибра. – І взагалі, я не вірю цьому хитруну пану Кюнту. Згадай як він всунув в руки тобі карту. Наче хотів її здихатися!
– До речі, карта! Занесеш мої покупки, я в бібліотеку змотаюся. І це… карту сховай від сторонніх очей. Коли всі зберемося – поговоримо. Не злися, я ж хочу як краще.
Кхибра тільки обурено похитала головою, але покупки забрала.
Пані Фоліанта уважно вислухала мене.
– Дівчатка, – звернулася вона до фейрі, – принесіть-но мені рукопис Лео Громоверхова «Відвари Лартіони».
Малеча кивнула, і за кілька хвилин «підігнали» чарівними паличками величезну книгу. Шкіряна темно-коричнева обкладинка, місцями потерта з кованими скобами. Збоку – магічний замок. Пані Фоліанта зняла з шиї амулет і приклала до книги. Обкладинкою наче пройшлися невидимі хвилі й замок з клацанням відчинився.
– У вас є п’ятнадцять хвилин, адептка Морошкіна, – дуже тихо сказала бібліотекарка. І додала: – Цю книжку можуть брати лише адепти старших витків.
– Дуже вам вдячна, – так само тихо відповіла я і згребла важку працю Лео Громоверхова в оберемок.
У читальній залі я забилася в самісінький кут, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Отже, відвар милорики.
«Милорика – це багаторічна рослина. Примхлива, вибаглива до ґрунту та вологи. Відвар милорики готують з листя, гілочок, бруньок та коріння. Зрідка – з ягід. Ягоди – найцінніший скарб. Так як милорика росте тільки в одному регіоні Лартіони, то майже кожна ягода на вагу золота. Плоди милорики довгі, невеликі, гладкі. Стиглі ягоди мають приємний кисло-солодкий смак. Плодоносить милорика лише на сьомий рік життя. Плодоносіння мізерне. З одного куща за сезон збирають не більше аніж пів фунта ягід.
Відвар милорики відновлює магічну силу. Важливе зауваження – якщо магічний резерв не витрачено повністю, тобто, маг не перегорів. Якщо сталося так, що майже все вичерпано, відвар майже марний. Немає сенсу вживати навіть свіжі ягоди. До речі, варення з цих ягід відновлює магічну силу миттєво. Але коштує як маєток з землею чи гарний замок. Та все ж поважні маги Лартіони, Леовардії, Гаю Волхвів та острову Двох Зорь завжди мають маленьку баночку цього чудодійного варення.