Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
Не хочу розпатякати про наш перший рецепт. Якщо пані Сурра нічого не повідомляла ректору, то нехай це буде нашою маленькою таємницею. Знаю, що рано чи пізно до нього докотяться чутки. Але краще після того, як ми підпишемо договір про продаж патенту.
– Це ви з Даксом удвох вирішили? Що ж, схвально, – пан Юрва не зводив з нас погляду. – Тільки хочу попередити: справи сердечні залишайте за порогом академії. Поза заняттями – ви вільні у своєму виборі. Але якщо це позначиться на навчанні – питатиму з вас подвійно! Усе зрозуміло?
– Угу, – видавила я.
– А то бачиш, Ютара чекає спаринг-партнера, а він зі своєю любою у романтичну подорож на бричці поїхав.
Тепер зрозуміло чому вірана так злилася! Значить, Герман мав тренуватися з нею. Я ледве-ледве стримала самовдоволену усмішку.
– І без усмішок, адептка! – цілком серйозно заявив ректор. – Що за молодь пішла? Ти їм про знання, а вони про кохання. Ти їм про майбутню професію, а вони – цілуватися! Червоніти треба було вранці, коли ви у романтичну подорож їхали, адептка Морошкіна! Обидві, бігом марш на пари! Адептка Юрз, пообідні приходьте підписувати контракт. Я скажу в канцелярії, щоб підготували договори.
Ми практично вибігли з кабінету і встрибнули у хмарні ліфти. Пара ось-ось почнеться. Недобре спізнюватися. Але піднесений настрій вирував у крові.
Сьогодні в нас було практичне заняття. Ми вирушили до теплиці готувати ґрунт, щоб посіяти зелень, яку потім будемо використовувати в наших стравах. Всі звернули увагу, що я з короткою стрижкою. Близнюки здивовано кліпали очима, а Білочка журилася. Групі я сказала майже правду: мовляв, їздила до батьків, брат зірвався з яблуні, терміново потрібні були гроші. Мені всі поспівчували. Міларунн підтвердила слова Кхибри – в ельфійській крамниці продають шампунь для швидкого росту волосся. Будемо завтра з Германом йти з цирульні – заглянемо. Кхибра, як і просив ректор, пообідні пішла підписувати контракт. А я вирішила пошукати Геру. Довго шукати не довелося – він сам мене знайшов.
– Геро, сьогодні нічого не вийде, – винувато розвела я руками. – Вночі йдемо на цвинтар.
– Що ви там забули? Чи Шрам вигадав, що за наше зцілення ви маєте опівночі пройтися Старим цвинтарем?
– Чого б це?!
– А не пройшлася б? – хитро примружився Гера.
– Я боюся кладовищ. Нічних і поготів, – чесно зізналася я.
Він тепло посміхнувся, обійняв за плечі й шепнув на вухо:
– Ти так кумедно червонієш.
А я вдихнула знайомий запах щастя. Ялівець і вербена.
– Як романтично!
Голос Ютари висмикнув мене зі світу мрій.
– Топай-топай, Ю, – дивлячись поверх моєї голови, сказав Герман.
– Якби не ця селючка, то вночі б спокійно спав. А так... Доведеться патрулювати. А вранці знову на тренування і пари.
Пресвітла Аргіно, де в неї береться стільки отрути? Змії б позаздрили!
– По-перше, притримай свій язик. По-друге, яке тобі діло до мого сну?
– Аж ніякого! Просто сьогодні ти сачконув, а завтра будеш як варена муха! Мені приносить надзвичайне задоволення спарингуватися з тобою напівсонним. Реакція – нульова!
– Ну, припустімо, твою реакцію нещодавно бачили всі, – втрутилася в розмову я, повертаючись обличчям до вірани. – Чи це новий бойовий стиль «у-клумбі-догори-дриґом»?
Гера від душі розсміявся.
Пролунав грізний рик. На кілька секунд замість руки Ю з червоним лаком на нігтях з’явилася довга сильна лапа, мов у естриггіра, але вкрита попелясто-чорною шерстю з кривими гострими, як бритви, пазурами. Обличчя витягнулося в хижу морду звіра, який поривався, щоб розтерзати мене. Клацнули зуби. Було видно, що вірані важко стримувати другу іпостась. Чесно, я злякалася. Її очі забарвилися в яскраво-жовтий з помаранчевою райдужкою і паличками-зіницями, які звузилися від сонячного світла. Лунали крики студентів, які стали мимовільними свідками того, що відбувається.
– Тримайте себе в руках, адептка Па! – пролунав крижаний голос Грондера Вікка. – Доповідну на стіл ректору, що вас спонукало прийняти бойову іпостась. Ви чудово знаєте, що це заборонено Статутом академії. Ви мене зрозуміли?!
Ю заклякла, миттєво бойова трансформація злетіла з обличчя як маска. Вірана опустила голову.
– Так, професоре...
– Чудово! І куратору курсу доповісте про те, що трапилося. Повторіть!
– Доповісти професору Кнопочці про те, що трапилося, – голосом, що зривався, повторила вона.
Коли Ю та Грондер Вікк пішли, до нас підійшов Альгін.
– Я все чув, Руто. Навіщо ти її спровокувала? У Ютари складний характер...
– Альг, а нічого, що вона першою почала? – замість мене відповів Герман. – Таких як вона потрібно ставити на місце.
– Гера, вона...
– Вона перестає контролювати звіра, Альгін. А це серйозно. І якщо з Рутою щось трапиться і в цьому буде винна Ю, то... – він різко замовк.
– Чого ж ти замовк? Продовжуй, – спокою Альга можна тільки позаздрити. – Що ти зробиш? Заживо спалиш? Або покалічиш? Так її цілителі вилікують. Якщо не наші, то з її будинку. Не потрібно цього робити, Германе, – він трохи помовчав і кинув на мене тривожний погляд: – Руто, прошу тебе, більше не провокуй Ютару.