Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
Ми радісно закивали! Треба ж, ми розраховували на меншу суму, а отримали майже наполовину більше! Прочитавши кілька разів договір, ми поставили свої підписи.
Пан Куц відрахував свій відсоток із великого туго набитого золотими монетами мішка.
– Перерахуйте.
Ми з Кхиброю двічі перерахували монети. Рівно дві тисячі дев’ятсот сімдесят.
– Задля вашої безпеки, як я вам і казав минулого разу, пропоную перевести гроші на ваші рахунки у банку.
– Пане Уззірусе, ми не очікували на такий швидкий результат і не встигли відкрити рахунки, – що й казати, але чомусь ми не спромоглися цього зробити.
– Тоді для вашої ж безпеки, візьміть кучера. Гаманець чималий, відтягне сумку. Не потрібно привертати увагу злодіїв.
Ми подякували пану Куцу.
– Буде щось нове – приходьте. Буду дуже радий вас бачити!
Ми вийшли на вулицю. Я схопила сумку під пахву, а тролиця одразу ж зупинила підводу. Ми приїхали до банку, де розділили монети: дві тисячі переказали на королівський рахунок – оплата за навчання Кхибри, а решту розділили навпіл, і поклали на свої рахунки. Звісно, взяли по п’ять золотих на гульби, купівлю кухонного начиння, оновлення гардероба та ексклюзивні штучки у пана Кюнта. Якраз до нього ми й попрямували, а потім вирішили зазирнути в «Пір’їнки курчат».
Пан Волегард Кюнт зустрів нас іронічною усмішкою.
– Леді, ви не тримаєте свого слова. Я на вас чекав у вихідні... – він зупинився, дивлячись на мене. – Де ваше дивовижне волосся?
– Так сталося, – не бажаючи продовжувати розмову, відповіла я.
Він промовчав.
– Ваше право. Але відчуваю, що у вас сталося щось справді серйозне.
– Так, пане Кюнт.
– Скажіть, у вас з’явилося що-небудь рідкісне? – Кхибра перевела розмову на цікаву для нас тему.
– Прямуйте за мною, леді.
Ми почимчикували за крамарем. Пан Волегард дійшов до дальніх полиць і взяв до рук невеликий флакон, запечатаний сургучем.
– Це концентрований відвар милорики.
Я згадала що про неї розповідав колись Альг. Милорика. Відновлення магічної сили.
– Достатньо розвести невелику кількості відвару, щоб повністю відновити магічну силу.
Я замислилася. Звучить спокусливо. Але Альгін попереджав, що коштує відвар, як і сушене листя, захмарно дорого.
– А хтось змішував цей відвар з іншими? Наприклад, з чимось, що додає бадьорості на декілька діб?
В очах пана Кюнта спалахнули вогники.
– Ви дуже непроста дівчина, панно Руто. І перша, хто про це запитав. Якби ви були алхіміком, я б прославляв вашого куратора. Але ви всього лише майбутній маг-кулінар...
– То що вас зупиняє прославляти пані Грехем? Чи маг-кулінар – це прокляття? Ще скажіть, що ви не любите добряче попоїсти. А якщо їжа ще подарує щось магічне, те, що вам так потрібне, пане Волегарде? Нам пощастило творити чаклунство на кухні, – згадала і повторила я слова батька. – То як щодо з’єднання з іншими відварами?
– Якось найвищий гурме – дегустатор їжі з королівського столу Еріка Другого – створив дещо. Що саме – не скажу, бо не вашого розуму ця справа. Два відвари змішалися. Підсумок – сумний.
Я перевела погляд на тролицю, та ледь помітно хитнула головою – ні.
– Дозвольте поставити ще одне запитання, вельмишановний.
– Я весь до ваших послуг, панно Руто.
– Ви хочете сказати, що королівський гурме створив щось, що мало якось вплинути на короля. Позитивно вплинути. А короля хтось намагався... усунути?
– Блискуче! Думаю, що на дозвіллі ви самі собі відповісте на всі запитання. Що стосується державних справ – я пас. Моя справа – продавати магічні штучки.
– Дякую, пане Кюнт. Скільки потрібно крапель для відновлення?
– Три на склянку води. Підігріти, але не кип’ятити. Випити протягом десяти хвилин.
Я знову замислилася. З одного боку – отримати таку пляшечку було б великим щастям. А з іншого – витрачу всі гроші.
– Скільки коштує?
– З глузду з’їхала? – шикнула Кхибра.
Але я вимогливо глянула на пана Кюнта.
– П’ятсот золотих.
– Ох! – вирвалося в мене.
– Воно не може коштувати менше.
– Руто! – тролиця гнівно зсунула брови. – Не смій!
– У мене є день на роздуми? – запитала я, не звертаючи уваги на слова подруги.
– Звісно, – усміхнувся Кюнт. – Але тільки один.
– Дякую. Я завтра надішлю магофлая зі своїм рішенням.
– Буду чекати.
Флакон зник у кишені торговця.
– Очманіла?! – гарячим шепотом затараторила тролиця. – Такі гроші відвалити невідомо за що? А якщо це підробка? Якщо там просто вода або навіть… отрута?