Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль

Яґарек бачив, як усі решта дивляться на озброєних охоронців — з ними нервово віталися, часто з осторогою поглядаючи на небо.

Йому здавалося, що така ситуація зовсім не стандартна.

Щось тривожило кактоїдів. З досвіду Яґарек знав, що вони могли бути войовничими й мовчазними, однак притишена, загрозлива атмосфера зовсім не нагадувала йому про те, що він бачив у Шанкелі. Можливо, міркував ґаруда, ці кактоїди не такі, можливо, вони суворіші від своїх південних родичів. Але в нього поколювала шкіра. У повітрі щось відчувалося.

Яґарек зосередився й почав уважно, ретельно оглядати Оранжерею. Він провів поглядом по всьому колу біля землі, а тоді по спіральній траєкторії оглянув усе в межах купола, досліджуючи й вивчаючи будинки й вулиці все ближче й ближче до центру.

З таким ретельним, методичним підходом він оглянув усі закутки в Оранжереї. Його погляд час від часу затримувався на нерівностях у червоному камені, а тоді прямував далі.

Що пізніше ставало, то більше, здавалося, нервували какти.

Яґарек закінчив свій огляд. Він не виявив нічого нагального, нічого такого, що могло відразу ж напасти. Тепер він зосередився на внутрішньому боці даху поруч із ним, шукаючи, за що вхопитися.

Буде непросто. Трохи поодалік важку скляну кулю обвивали балки, проте на внутрішньому боці скла їхні краї були пласкими. Якщо докласти зусиль, він, певно, зможе по них видертися; Лемюель, мабуть, теж; можливо, і Дерхан чи один або два найманці. Проте важко було уявити собі Айзека, котрий висить усією своєю вагою й намагається доповзти до землі по небезпечних металевих трубах.

Сонце сідало. Якими б розкішно довгими не були літні вечори, часу залишалося обмаль.

Ґаруда відчув, як хтось стукає його по спині. Яґарек підвів голову, виймаючи її з перевернутої миски й занурюючи назад у новокробузонське повітря, котре раптом здалося холодним.

За ним на склі тримався Седрах. На ньому був дзеркальний шолом, і він простягав подібну штукенцію, склепану з листового заліза, Яґареку.

Шолом Седраха був інакшим. Яґареків же виглядав грубо обробленим шматком металу. Безперечно, Седрахова каска була ретельно продумана, з дротами й клапанами з міді й латуні. Угорі виднілося гніздо з отворами, до яких можна було підключити якусь насадку. Здавалося, що до цього цілісного витвору тільки додатково домонтували дзеркала.

— Ти забув ось це, — тихо сказав Седрах, помахавши шоломом. — Ні знаку, ні слова від тебе аж двадцять хвилин. Я прийшов глянути, чи з тобою все добре.

Яґарек показав йому балки всередині купола. Вони із Седрахом пошепки обговорили, що робити з Айзеком.

— Ти маєш спуститися, — сказав Яґарек. — Ти маєш піти каналізацією, а Лемюеля взяти за провідника. Ти повинен якнайшвидше знайти спосіб потрапити в купол. Відправ мені кілька механічних мавпочок, аби допомогли в разі нападу. Поглянь усередину.

Седрах обережно перехилився й зазирнув у затемнене скло. Яґарек показав униз на інший бік від залюдненого села, на напіврозвалену будівлю-привида біля смердючого каналу. Вода, її рівчаки й маленький клаптик землі, на якому стояв розбитий будинок, були оточені випадково утвореним парканом зі сміття, ожини й поіржавілого колючого дроту. Закинутий клаптик землі доходив до самого купола, що круто нависав над ним, як пласка хмара.

— Тобі треба знайти, як туди дістатися.

Седрах почав було щось казати про неможливість, проте Яґарек його урвав:

— Це важко. Буде важко. Але ти не можеш спуститися звідси донизу, а якщо й можеш, то Айзек не може точно. Нам потрібно, щоб він потрапив усередину. Ти маєш його провести. Так швидко, як тільки зможеш. Я прийду до тебе. Я тебе знайду, коли відшукаю глитай-нетель. Дочекайся мене.

Говорячи, Яґарек причепив собі на голову імпровізований шолом і дослідив поле зору позаду.

В одному з великих уламків дзеркала він уловив погляд Седраха.

— Тобі треба йти. Йди швидко. Йди терпляче. Я прийду до тебе і знайду тебе до світанку. Нетлі мають вилетіти до того, як це трапиться, тож я дочекаюсь і стежитиму за тим, де вони.

Седрах зібрався. Яґарек мав рацію. Не було й мови, що Айзек зможе спуститися по крутих, небезпечних залізних балках.

Седрах коротко кивнув до Яґарека, помахав йому на прощання в дзеркало, а тоді повернувся й пішов до основної драбини та почав майстерно спускатися, аж поки не зник із очей.

Яґарек подивився на останні промені сонця. Він глибоко дихав і водив очима туди-сюди, перевіряючи, що видно в кожному шматку дзеркала. Він повністю заспокоївся. Він дихав у повільному ритмі яйгу-саак, мисливському, войовничому трансі цимекських ґаруд. Він зібрався.

За кілька хвилин почулося уривчасте стукотіння металу й дротів по склу, й одна за одною з різних напрямків з’явилися три мавпи-конструкти. Вони зібралися навколо нього й чекали; їхні скляні лінзи виблискували рожевим вечірнім світлом, тонкі поршні шипіли від руху.

Яґарек повернувся й подивився на них через дзеркала. Тоді, обережно вхопившись за канат, він почав спускатися в отвір у склі. Ґаруда знаками показав конструктам, щоб ішли за ним, ковзаючи в розлам. Його оточила спека купола, накривши з головою. Він спускався в оточене склом містечко, до будинків, омитих червонястим сяйвом. У світлі вечірнього сонця, підсиленому й відображеному прозорою кулею, ґаруда прямував до гнізда глитай-нетель.

Розділ сорок третій

Ззовні невблаганно наступали сутінки. З наближенням ночі пригасли блискітні промені, що проникали крізь скляну кулю купола. В Оранжереї враз потемніло й посвіжіло, хоча спека нікуди не зникала. Проте під куполом було куди тепліше, ніж у місті довкола нього. Світло факелів і вікон відбликувало зсередини на тьмяному склі. Подорожнім, що озиралися на місто зі Стяжного Пагорба, жителям нетрів, розпорошених по своїх багатоповерхівках на Пустирі Кетч, вартовому офіцеру з повітряної колії й машиністу потяга, котрий свище на південь по залізничній вітці Зюйд, розтинаючи закіптюжений горизонт, Оранжерея видавалася тугою роздутою булькою світла.

На місто впали сутінки, й Оранжерея засяяла.

Вчепившись у металевий виворіт купола, непомітний, мов найслабший нервовий тик, Яґарек повільно зігнув руки в ліктях. Він тримався за виступ каркаса десь на третині висоти з верхівки. Звідтіля добре виднілися покрівлі будинків, уся архітектурна плутанина.

Його розум витав у яйгу-саак. Ґаруда дихав повільно й розмірено. Він продовжив свій мисливський пошук, очі, зондуючи обстановку, неспокійно бігали й ні на чому не зупинялися довше, ніж на мить. Поволі складалася цілісна картина. Зрідка виходив із трансу й охоплював зором дахи