Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

— Якщо він поруч, то мені вже не знадобиться допомога сестер Світла. І заклинання не буде потрібно. Потрібно просто підібратися до нього ближче. Я поїду в місто разом з вами.

На обличчі Джеганя знову заграла завзята посмішка.

— Поїдеш зі мною. Я доставлю тебе прямо в Палац сповідниць. — Він знову стиснув побілілими пальцями руків'я ножа. — Я хочу смерті їх обох. І особливо Матері-сповідниці. Дарую тобі дозвіл стати однією з тих, хто встромить ножа у Річарда Рала.

В душу Дженнсен хлинув потік емоцій: від запаморочливої ейфорії — ціль на відстані витягнутої руки — до крижаного душу жаху. На мить нею оволоділи сумніви: чи зможе вона насправді взяти участь у настільки жахливому, холоднокровному вбивстві.

«Дженнсен».

Але тут вона згадала матір, яка лежала на підлозі і спливала кров'ю від страшних ран, згадала лежачу окремо руку, згадала будинок, повний вбивць, підісланих лордом Ралом, згадала погляд матері, коли та помирала, згадала свою безпорадність… І як ніколи відчула жах того дня. Лють забушувала в ній, розпечена до білого жару. У неї зараз було єдине, пристрасне бажання — встромити ніж у груди негідника брата.

Крізь туман висушуючої сльози злоби, крізь бачення свого ножа в грудях лорда Рала, звідкись здалеку до неї долинув голос Джегана:

— А навіщо тобі вбивати свого брата? Яка в тебе причина?

— «Грушдева», — майже прошипіла Дженнсен.

І почула, як за її спиною впала на підлогу ваза. Звук розбитого скла повернув її до реальності.

Імператор несхвально глянув на що стоячу в напівтемряві жінку. Карими очима та невідривно дивилася на Дженнсен.

— Приношу вибачення за незручність сестри Мердінти, — вимовив Джеган.

— Вибачте мене, ваше превосходительство, — жінка в темно-сірій сукні відступила за портьєри.

Тепер похмурий погляд імператора був спрямований на Дженнсен.

— Що ти сказала?

У Дженнсен не було ні найменшого уявлення. Вона лише пам'ятала, що була сказана якась фраза, але яка саме… Швидше за все, горе скувало їй язик якраз в той момент, коли вона зважилася відповісти. Повернулася печаль, яка величезною нещадною вагою лягла на її плечі.

— Розумієте, ваше превосходительство, — Дженнсен не піднімала очей від недоїденого обіду, — все життя мій батько, Даркен Рал, намагався вбити мене, тому що я була нащадком, який не володіє даром. Коли Річард Рал прикінчив його, узурпувавши владу над Д'харою, він взяв на себе і обов'язки батька, частиною яких було вбивство його бездарних нащадків. І за справу він узявся з більшою жорстокістю, ніж батько. — Дженнсен підняла повні сліз очі. — У той день, коли ми зустрілися з Себастяном, люди брата знайшли нас. Вони вбили мою матір. Якби не Себастян, то й моє життя закінчилася б там же. Але Себастян врятував мене. Я повинна вбити Річарда, тому що поки він живий, мені не бути в безпеці. Себастян не тільки врятував мені життя, але й допоміг зрозуміти це. А крім того, що ще більш важливо, я повинна помститися за вбивство моєї матері, інакше я не зможу жити в мирі сама з собою.

— Твоя розповідь засмутила мене. Наша мета — добробут наших людей. Причина того, що сталося з тобою — один із проявів магії. Ось тому ми і прагнемо викорінити її згубні сходи. — Імператор підняв погляд на Себастяна. — Я пишаюся тобою за те, що ти допоміг цій прекрасній дівчині.

Себастяну відразу стало ніяково. Дженнсен знала, наскільки незручно він почувався від будь-якої похвали. Їй так хотілося, щоб він міг, нарешті, пишатися гарним вихованням, почуттям власної гідності, становищем при дворі імператора…

Себастян поклав ножа на тарілку із залишками їжі:

— Це моя робота, ваше превосходительство.

— Добре, — Джегань підбадьорливо усміхнувся. — Я радий, що ти повернувся вчасно. Побачиш кульмінацію власної стратегії.

Себастян обхопив долонями кухоль елю:

— А ви не хочете дочекатися брата Нарева? Чи не послужить його присутність доказом того, що все йде до кінця?

Джеган в задумі катав оливку по столу, підштовхуючи товстим пальцем і змушуючи описувати нові і нові кола. Нарешті, не піднімаючи очей, він сказав:

— Я не отримував відомостей про брата Нарева з моменту падіння Алтур-Ранга.

Від несподіванки Себастян навіть схопився:

— Що? Алтур-Ранг впав? Що ви хочете цим сказати? Як? Коли?

Дженнсен знала, що місто Алтур-Ранг було батьківщиною імператора, там він народився і виріс. Себастян розповідав їй, що там знаходилися і Братство Ордена, і брат Нарев. Це було велике блискуче місто, надія людства. У ньому повинні були побудувати палац в знак благоговіння перед Творцем, як символ міцності Стародавнього світу.

— Не так давно я отримав донесення, що місто наповнене ворожими військами. Алтур-Ранг дуже далеко, і тому його вдалося відрізати. Можливо, через зиму донесення йшли дуже довго. Я чекаю новин, але при такому несприятливому повороті долі навряд чи варто сподіватися на те, що брат Нарев приїде сюди. Йому доведеться відбивати атаки загарбників. Якщо Мати-сповідниця і Річард Рал в Ейдіндрілі, ми повинні завдати їм удару нищівної сили.

Дженнсен співчутливо поклала руку Себастяну на плече:

— Напевно, саме про це ти мені і розповідав. Напевно, вторгшись на твою батьківщину, лорд Рал рушив далі — на Алтур-Ранг.

Пильний погляд Себастяна не відривався від її лиця.

— Виходить, Джен, що його може і не бути в Ейдіндрілі. Виходить, що він міг рушити далеко на південь у Стародавній світ. Потрібно мати це на увазі. Я не хочу обнадіювати тебе. Щоб потім не зруйнувалися всі твої надії.

— Сподіваюся, він там, і нарешті все закінчиться, — сказала Дженнсен. — Судячи з того, що його превосходительство говорить про Ейдіндріл, ми все одно нічого не втрачаємо. Ну а якщо Річарда і немає в Ейдіндрілі, то я зможу допомогти вам пізніше.

— А чим ти можеш допомогти? — Запитав Джеган.

— Я розказав їй, що сестри можуть накласти на неї заклинання, — відповів за Дженнсен Себастян. — З його допомогою вона може підібратися до