Небесний Легіон - Наталія Глушко

Високо в небі, де тільки вітер був їхнім супутником, вершники і Кассія невпинно прямували до Ксінеї. Над головами пропливали поодинокі хмари, а під ними розгортався казковий пейзаж: крони дерев, що ворушилися від подиху вітру нагадували могутні хвилі океану, а на заході за видноколом починали здійматися величні хребти гір Лінданор.

Кассія сиділа позаду Дерека на спині Ноктаріса, міцно тримаючись за його торс. Вона намагалася приховати своє хвилювання, але час від часу ловила себе на тому, що вона потрапила в якусь неймовірну казку, як от-от закінчиться.

—Хммм, мушу відзначити, звідси відкривається непоганий краєвид, — протягнула вона.

—Просто "непоганий"?—перепитав Дерек, трохи повернувши голову.

— Добре, гаразд... Це дивовижно!— Кассія розсміялася.

— Ніколи не думала, що побачу світ таким!

— Хто знає, може, тобі сподобається бути в повітрі більше, ніж на землі,—припустив Ноктаріс, звернувшись до Дерека, але так, щоб усі вершники могли його почути .

— О так, ось що нам треба — ще одна вершниця, — підключилася Ріанель, керуючи Естеларом.

—Тільки уявіть: Кассія— вершниця дракона, і Лорін стає її офіційним зброєносцем!

— Дуже смішно, Нел,— Лорін скривився.— Хоч я справді можу бути її інструктором. Хтось же має навчити її гарно виглядати у повітрі.

— Я і так прекрасно виглядаю, дякую,— Кассія гордо підняла підборіддя.

—Ноктарісе, якщо вона почне падати, ти її підхопиш?— запитав Дерек.

— Ага, і ти теж маєш шанс впасти, якщо продовжиш її дражнити,—відказав дракон, у його голосі почулася весела нотка іронії, не притаманна врівноваженому і серйозному Ноктарісу.

— Я б вас усіх скинув, думаю Вердіана буде не проти—пробурмотів Лорін.

— Ще один прекрасний спосіб вирішення проблеми!— пожартував Естелар.

— Ідея, звісно, ​​непогана, але як щодо того, щоб просто долетіти до Ксінеї без зайвих пригод? — запропонував Дерек.

— А я й не проти, просто хочу розважитися, — розвів руками Лорін.

— О, ідея!—вигукнула Ріанель—Лоріне, раз ти такий жартівник, давай змагання: — хто перший долетить до того пагорба!

Вона вказала на високу точку попереду.

— Ти серйозно? Я ж не можу тебе обігнати, ти весь час підрізаєш мене на поворотах!

— Ну то підтвердь, що ти кращий! — під'юджувала  Ріанель.

— Дракони, як вам ідея?— спитала вона, і Естелар задоволено заричав.

— Давай покажемо їм хто господар в небі... — весело підхопила бесіду Вердіана, звертаючись до Лоріна.

— Гаразд, поїхали!

Вершники різко пришвидшилися, дракони набрали висоту і пірнули вниз. Кассія тільки встигла вчепитися в Дерека, коли Ноктаріс, не попереджуючи включився в гонку.

— Гей, Дереку, ми теж змагаємося?!—вигукнула Кассія.

— Чому б і ні? Тобі ж подобається летіти швидко, правда?— відповів він, і вони зірвалися вперед.

Вітер гудів у вухах, небо і земля змішалися в єдиному русі. Кассія відчула, як у неї шалено калатає серце, але це був не страх—це було захоплення. Вона міцніше притиснулася до Дерека, і він, здається, відчув це, бо ненадовго затримав руку на її руці.

Лорін досяг першого пагорба, але Ріанель відразу ж звинуватила його в тому, що він стартував раніше.

— О, будь ласка, не вдавай, що ти чесно виграв!

— Нел, я ж принц! Чесність— це моя головна риса!

— Ага, і ще, у тебе найкраще почуття гумору в усьому Грінмоланді,—додав Дерек.

— Ну ось, ідеальний набір якостей для короля, — Лорін підняв підборіддя.

— Сподіваюся, твій батько не розчарується в тобі, — зітхнула Ріанель.

— Він давно звик до мого характеру, тому розчаруватися він явно не може,—пожартував Лорін, змушуючи усіх посміхнутися.

Друзі не поспішали завершити свою повітряну гру. Дракони, відчувши настрій своїх вершників, теж підхопили хвилю азарту й пустощів.

—Лоріне, ти так голосно вихвалюєшся своєю вправністю, що я просто змушена підтвердити  твої слова,—мовила Вердіана, подумки звертаючись до принца.

— І що це означає?— Запитав Лорін.

— Це означає, що тобі варто триматися міцніше,— усміхнулася дракониця і раптово зробила різкий переворот у повітрі, перевернувшись догори черевом.

Лорін не був готовий до такого маневру й на мить повиснув у повітрі, міцно вчепившись у сідло.

— Вердіано!— вигукнув він, але, почувши, як голосно сміються Ріанель та Дерек, теж розсміявся. — Добре, ти перемогла!

— Лоріне, тобі личить новий стиль польоту! — зареготала Ріанель, коли Естелар граційно зробив коло у повітрі.

— А як вам це?— Ноктаріс розправив крила, загальмував у повітрі, а потім раптово опустився вниз у вільному падінні разом із Дереком і Касією.

— Ми… ми що, падаємо?!—видихнула Кассія, вчепившись у Дерека.