Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб
Далеко від виходу на сходи зашитись не вдалося – кроки і сопіння наближалися надто швидко. Заштовхавши тіло Керьяла в прохід між двома трунами, я завмер. Рівне полум’я світляків зрадницьки висвітлювало весь ярус, прямокутні тіні лягали на сіру кам’яну підлогу, і якби хтось зробив кілька кроків углиб, ми були б як на долоні.
Звісно, я міг тихо пересуватися, зникаючи з поля зору, але тягати за собою труп… ні, на таке навіть перевертень не здатний. А в ідеальному порядку, що панував в усипальниці, зайве тіло нічного одразу впало б в очі. Зайве, кхм…
Я сам засоромився ідеї, що спала на думку.
Ватажок Сім’ї зустрівся з викрадачами якраз навпроти входу на «мій» ярус.
І сутички не сталося.
Він недбало запитав:
– Як справи?
І отримав відповідь:
– Тихо, тільки на тринадцятому була колотнеча… Дринь каже, у кількох коротунів від голоду дах знесло, якогось перевертня кличуть. Стусани заспокоїли активістів, тепер сидять як миші.
– Чому ж такий поспіх?
– Один Старійшина розколовся і за пів котлети розповів про таємний портал у катакомбах під містом, десь на сході від входу сюди.
– Десь?
– Вони самі не знають, де. Перші поселенці це приховали.
– Не варто було метушитись через дрібниці. Навіть якщо комусь закортить у Жатград, він не знайде входу в підземелля, а якщо знайде, ми самі зробили для щасливчиків Стража. Що ще?
– Ну… це…
– Годі мимрити!
– Один зі старих Стражів потрапив у ті підземелля…
– Туди йому й дорога. Завжди ненавидів божевільних мертвяків. Як справи з жертовником?
– Залишилося трохи, пане!
– Тоді я повернуся пізніше. Мені подобається ваша робота, хлопці. Завтра зранку почнете ділити скарбницю, а поки нагодуйте гномів як на забій! Увечері вони мають бути сповнені сил.
– Зробимо, пане!
– І пройдіться по всіх ярусах, щось мені не подобаються твої слова про перевертнів…
– Так, пане.
Коли кроки Дайлена затихли, один з його підручних запропонував іншому:
– Почнемо з першого ярусу.
І вони потопали вгору.
У мене в голові все перемішалося. Жодних сумнівів, це був вожак Сім’ї! І він сам злочинець… а, може, і Валі… і всі нічні! Чудова перспектива… Зверху Стражі, знизу лиходії, плюс до всього гноми набагато кровожерливіші, ніж я міг уявити… Цікаво, чому довгобороді не накидаються на викрадачів?
На гномів надії немає. З’явлюся поблизу них – мене або здадуть, або з’їдять, причому не знаю, що краще. Тобто треба відсидітися тут і спробувати прорватися повз Стражів. Звучить як план самогубства, але чим Рех не жартує? Керьял керував послушниками подумки, то чому б йому не застосувати силу нічного знову?
Ось тільки труп… байдуже, залишуся живий, відмолю і цей гріх!
Потрібна труна була майже поруч. У ній лежала мініатюрна блондинка з ляльковим личком, занадто маленька для свого останнього притулку.
Я підняв важку скляну кришку, щосили намагаючись не стукнути нею об камінь.
– Що ти задумав? – насторожено запитав Керьял.
Навіть якби я ризикнув відповісти, йому б мої наміри не сподобалися.
– Це святотатство!
Начебто я не знав… Зате коли підручні Дайлена швидко пройшлися ярусом, ніщо не привернуло їхню увагу.