Битва королів - Джордж Мартін
Решту дня вона відтирала сходи у Скиглявій вежі. До вечора руки вже вкрилися кривавими мозолями й так боліли, що аж тремтіли, коли вона волочила цебро назад у підвал. «Віс,— позіхала вона,— Дансен, Чизік, Полівер, Раф Солоденький. Лоскотун і Гончак. Сер Грегор, сер Ейморі, сер Ілін, сер Мірин, король Джофрі, королева Серсі». Вона подумала, що до молитви варто б додати ще трійко імен, але так змучилася, що вирішила відкласти на завтра.
Наснилися Арії вовки — вони саме невгамовно бігли через ліс, коли на вуста їй, наче гладенький теплий камінь, лягла долоня, важка й непіддатлива. Арія миттю прокинулася, вовтузячись і борюкаючись.
— Дівчинка мовчить,— прошепотів їй на вухо голос.— Дівчинка не розтуляє рота, ніхто нічого не чує, і друзі можуть посекретничати. Так?
В Арії калатало серце, але вона спромоглася на легесенький кивок.
Джакен Г’ґар прибрав руку. У підвалі темно було, хоч в око стрель, і Арія вже за кілька дюймів від себе не бачила Джакенового обличчя. Однак вона відчувала його дух: від шкіри віяло чистотою і милом, і він напахтив чуприну.
— Хлопчик стає дівчинкою,— пробурмотів він.
— Я завжди була дівчинкою. Я гадала, ви мене не бачили.
— Дехто бачить. Дехто знає.
Тут Арія пригадала, що ненавидить його.
— Ви мене налякали. Ви тепер з ними, слід було дати вам згоріти. Що ви тут робите? Забирайтеся, бо покличу Віса.
— Дехто сплачує борги. Дехто заборгував трьох.
— Трьох?
— Червоний бог отримує те, що йому належить, люба дівчинко, й лише смертю можна сплатити за життя. Дівчинка забрала трьох, що належали йому. І дівчинка має віддати йому трьох навзамін. Назви імена, й дехто зробить решту.
«Він хоче мені допомогти»,— зненацька збагнула Арія, і надія закрутила їй голову.
— Відвезіть мене в Річкорин, це недалеко, якщо вкрасти коней, можна...
Він поклав палець їй на вуста.
— Від мене ти отримаєш три життя. Не більше й не менше. Три життя — і ми квити. Отож хай дівчинка поміркує,— він легенько поцілував її у волосся.— Але недовго.
Заки Арія запалила недогарок свічки, про Джакена нагадував хіба слабенький запах — аромат імбиру та гвоздики, що висів у повітрі. Жінка в сусідній ніші перевернулася на соломі, поскаржившись на світло, й Арія задмухнула свічку. Вона заплющила очі, й перед внутрішнім зором попливли обличчя... Джофрі та його матір, Ілін Пейн і Мірин Трант, Сандор Кліган... але ж вони на Королівському Причалі, за тридцять миль звідси, а сер Грегор затримався лише на кілька днів, а тоді знову вирушив шукати провіанту, забравши з собою Рафа, Чізика й Лоскотуна. Однак лишився сер Ейморі Лорч, а його вона ненавиділа майже так само. Чи ні? Вона вже не була певна. І завжди ж є Віс.
Про нього вона подумала знову наступного ранку, коли позіхала через недосип.
— Ласко,— промуркотів Віс,— ще раз побачу твій рот роззявленим — висмикну язика і згодую своїй сучці.
Він накрутив їй вухо, аби пересвідчитися, що вона добре розчула, та звелів повертатися до сходів — мають до вечора блищати до третього майданчика.
За роботою Арія думала про людей, яким зичила смерті. Уявляла, що бачить на сходах їхні обличчя, й починала терти дужче, намагаючись їх змити. Старки воюють з Ланістерами, а вона зі Старків, тож має вбити побільше Ланістерів — саме так і чинять на війні. Однак вона не вірила, що може довіряти Джакену. «їх я мушу вбивати власноруч». Коли батько присуджував людину до смертної кари, то виконував вирок власноруч — Льодом, своїм великим мечем. «Якщо ти відбираєш у людини життя, то маєш зазирнути їй у вічі й вислухати її останні слова»,— казав він Робу та Джону.
І завтра, й позавтра вона уникала Джакена Г’ґара. Було неважко: вона ж бо зовсім маленька, а Гаренхол великий, повний місць, де мишка легко сховається.
Аж тут повернувся сер Грегор — раніше, ніж очікувався, і цього разу привів отару кіз замість отари бранців. Казали, через нічний наліт лорда Берика він утратив чотирьох людей, але ті, кого ненавиділа Арія, лишилися неушкоджені й оселилися на другому поверсі Скиглявої вежі. Віс потурбувався, щоб їм не бракувало випивки.
— Оцих завжди спрага мучить,— буркотів він.— Ласко, ходи попитай, чи не треба їм одяг позашивати, то я посаджу жінок.
Арія побігла нагору добре вимитими сходами. Коли вона увійшла, ніхто не звернув на неї уваги. Чизік сидів біля вікна, тримаючи в руках ріг елю й розповідаючи одну зі своїх кумедних байок. Перебивати Арія не наважилася, щоб знову не ходити з розбитою губою.
— Було це після правициного турніру, але ще перед війною,— саме казав Чизік.— Ми вже вертали назад на захід — нас семеро разом з сером Грегором. Зі мною були Раф і малий Джос Стілвуд — він підносив серу зброю на арені. Ну, і підходимо ми до тої річки-смердючки, а вона після дощів добряче розлилася. Вбрід не перейдеш, але поряд пивниця, отам ми й вирішили перепочити. Сер гукнув броваря та звелів наливати нам повні роги, поки дощ не вщухне, і бачили б ви, як у того засяяли поросячі очиці, зобачивши срібло! Отож вони тягнуть нам ель, він і його дочка, але такий ріденький — ну чисто підфарбована сеча, тож ні я, ні сер не зраділи. А бровар знай собі торочить, який він радий, що ми завітали: через дощі гостей поменшало. Дурень ніяк не заткає пельку, тільки не він, хоча сер Грегор не каже ні слова — міркує про того лицаря незабудок і про трюк цього покидька. Видно ж, як міцно стяті його вуста, і ми з хлопцями й не писнемо, а от бровар лопотить і лопотить, і навіть питає в мілорда, як йому велося на турнірі. Сер тільки погляд на нього кинув,— Чизік закудкудакав, залпом випив ель і зворотом долоні витер з вуст піну.— А тим часом ота його дочка тягає й наливає, маленька товстуля, років вісімнадцять абощо...
— Радше тринадцять,— протяжно мовив Раф Солоденький.
— Ну, хай там як, усе одно нема на що дивитися, та Еґон уже впився й почав її лапати, може, і я її