Ринок Троєщина - Олег Петренко

Олег подивився на білі кросівки біля нього. Взяв їх до рук і почав роздивлятися. Подивився на продавця, а він швидко опустив очі вниз і Олег продовжив дивитися взуття та сам собі ставити запитання:

- Цікаво, що ця людина від мене хоче і вона теж мовчить. Можливо вона також не вміє розмовляти як я тільки може дивитися але я не повірю що тут всі продавці котрих я побачив, а це більше двадцяти людей не можуть розмовляти, та розмовляють з такими великими вадами як у мене коли у розмові не можна вимовити жодного слова. Я не повірю в це, але чомусь вони мовчать і загадково дивляться на мене. Таке відчуття щось затіяли. Якщо вони щось замислити, то це вже зробили. Адже незважаючи на те, що я звичайна людина і в мене немає жодної роботи в певних органах, щоб це їх зупиняло, адже я ще не працюю, а я тільки недавно закінчив навчальний заклад і в тренажерному залі набираюся досвіду у виконанні різних фізичних вправ, щоб більше про них розуміти і в майбутньому стати тренером, - уважно подивився на продавця, - можливо, вони хочуть мені щось сказати, але не можуть? Розуміють що якщо вони мені щось почнуть говорити і це дуже погано для них закінчиться, а можливо навпаки для мене. Але чого мені боятися? Адже я нічого в житті поганого не робив. Завжди сам і я не маю друзів, крім сім'ї. Все, що я роблю у своєму житті, так це займаюся собою і це правильне рішення і думаю про майбутнє і хочу в майбутньому чогось досягти. Не дивлячись на те, що я маю певні недоліки і це правильна позиція хлопця, який насправді хоче прожити щасливе життя і не стояти на одному місці і нічого не робити, а навпаки, я в житті хочу щось зробити і допомагати іншим людям фізично розвиватись. Я думаю, якщо у мене є недоліки в розмові і я більше знатиму про інше.

Олег поставив кросівок на місце і подивився вліво, вбік, а потім праворуч і знову на продавця, а він знову дивився деякий час на Олега і коли Олег подивився на нього одразу опустив очі і нічого не сказав, а найголовніше все помітив, і знову почав думати:

- Якщо я покупець підійшов до цього продавця, то чому він зі мною не привітався? У чому річ? Що тут відбувається? Адже це неповага до покупця. Як я пам'ятаю ще в дитинстві, коли з батьками ходив купувати речі, тоді я не встиг зайти на ринок, як уже всі починають з тобою вітатись і пропонувати все що у них є, а тут усі мовчать і якось дивно дивляться з боку і нічого не хочуть продавати. Напрочуд це все. Що тут відбувається? Щось на цьому ринку трапилося і ніхто нічого не хоче розповідати, а я для них став якоюсь підозрілою особою, яка нічого в цьому житті не знає, що тут відбувається. Таке відчуття що вони задумали і знають набагато більше за мене, - знову подивися на продавця, - потрібно краще менше думати і думати, що у них немає настрою. Або директор ринку почав відновлювати дисципліну продавців і порядок і я опинився в тому ж часі, коли це все відбувається, а вони зараз засмучені якимись накладеними на них обов'язками та думають над тим, як їм далі тут працювати. Я не подумаю, що директор цього ринку такий суворий на своїх продавців і вимогливий до вже встановлених нових правил у спілкуванні з покупцями. Як є, так є.

Олег розвернувся і пішов далі і почав думати, що тут може відбуватися:

- Чомусь думки не залишають мене і хочеться далі зрозуміти що тут відбуваються і дуже добре, що мої думки ніхто не читає і не розуміє того про що я думаю. Я не думаю, що тут щось може бути таке небезпечне, адже продавці повинні в першу чергу думати про те, якнайшвидше продати свої речі, щоб зробити деякі гроші. Дивлячись на те, скільки тут продавців кожен хоче щось собі зробити і це в першу чергу конкуренція між собою, а можливо, між ними є своя домовленість і хтось продає вранці, а хтось продає ввечері, і вони так заробляють гроші і всі залишаються задоволені. Незважаючи на те, що хтось знаходиться на початку ринку, а хтось працює в кінці і всім вистачає покупців, що приходять сюди за тим, щоб купити нові речі, а продавці як люди, що продають речі, повністю задоволені тим, що вони заробляють за день через умови домовленості між собою. Я думаю це реалістичніше, ніж те, що тут кожен сам за себе. Добре, якщо ніхто нічого не хоче говорити, а я не можу ні в кого нічого спитати, то я піду далі дивитися, що тут нового з одягу.

Пішов уперед подивився на продавця, а це була жінка, що стояла за прилавком і продавала спідню білизну. Вона уважно подивилася на Олега і в очах була пізнана. Жінка боялася і це було помітно у її очах, а чому, він цього не знав. Олег не директор ринку, щоб йти зараз по рядах і дивитися на своїх продавців, а вони зі страху поважаючи його та розуміючи, яку йому треба було виконати роботи, щоб ці люди тут працювали, боялися його. Він же звичайний хлопець, який просто прийшов сюди подивитися нові речі, а всі бояться так, ніби має дуже високий статус на ринку, я має сильний вплив на все, що тут відбувається. Коли пройшов біля неї вона перестала рухатися і завмерла на місці і склалося таке відчуття, ніби вона віддає військове привітання, але він не був військовим, а був хлопцем із бідної родини, – стиснув зуби, - я сам собі зараз багато вигадую, - зупинився , подивився довкола і пішов далі, але чому у мене виникають такі думки? Вони не просто з'явилися у моїй голові, а таке відчуття, що пов'язане саме з моїм життям. Що в моєму житті є такого військового, що думки як у військового? Нічого такого не було, і я не годився для служби в армії і ніколи не спілкувався з такими людьми. Напрочуд це все і ніякого пояснення. Я не можу бути генералом у двадцять років, щоб люди так на мене дивилися. А зараз у мене виникає таке відчуття, що продавці перші від мене чекають на привітання, але я ні як з ними не зможу привітатися, а не вмію розмовляти і мені соромно говорити такі слова в моїй вимові і тому я далі йду туди куди потрібно, подивитися ті речі які. цікаві.