Ринок Троєщина - Олег Петренко

Коли пройшовся першим рядом відразу пішов далі, але цього дня чомусь покупців було мало, а продавці продовжували спостерігати за Олегом, а він прогулювався і дивився на нові речі. Зупинився біля прилавка, де продавався спортивний костюм, подивився на нього і далі пішов дивитися спортивне взуття, і так ходив ринком десь біля гілки. Чомусь нічого не міг пригадати жодної зустрічі з Василем Івановичем, а їх не було у його спогадах. Все якось марно і порожньо було в душі, а відчувалося, що це місце знайоме та почував себе як своя людина, але до чого це стосувалося? Олег також цього не знав і те що з ним траплялося? Це було великою загадкою, яку хотів розгадати, а що потрібно було для цього зробити, Олег не мав жодного уявлення, розуміючи, що живе простим життям і в нього є батьки, які його виховували, а також брат, який крім навчання більше нічого не знає. Олег ні з ким не спілкувався і коли якийсь час навчався у середньому навчальному закладі також не мав друзів, а після його закінчення продовжував займатися спортом, одержуючи досвід про різні спортивні вправи та багато читав на цю тему літературу. Від особливого захоплення спортом хотів працювати у тренажерному залі. За всіма спогадами Олега у нього було звичайнісіньке життя. Ніколи нікого не зустрічав із людей у свідомості. Все що пам'ятав так, як рано-вранці прокидався, займався спортом, а потім читав різну літературу і спілкувався з батьками як міг, а іноді з братом. Брат теж ніколи не мав жодних стосунків із такими людьми. Все що він робив у вільний час, так це був за хапаний у читанні літератури, а іноді ходив з друзями кудись гуляти на озеро або в ліс і теж ніколи не порушував закон. Все було як у звичайних людей, але було б усе добре, якби не втручання кримінальних авторитетів та спеціальних служб. Олег був морально сильний і тією людиною, яка живе за законом і таким був Василь Іванович, і він завжди допомагав людям, які живуть за законом та робив усе можливе для того, щоб налагодити їхнє життя після втручання таких злочинців із кримінального світу.

Все як колись, нічого не підозрював і спокійно йшов уперед з лівого боку, переглядаючи спортивні штани, а з правого було взуття і до кінця ряду. Тут щось відбувається і дивлячись на поведінку людей у нього виникали такі відчуття, що вони його знають але звідки він цього не знав, адже якщо ходив на ринок купувати речі, то найчастіше з батьками і одразу їхав додому Олег не міг уявити, що знає директора ринку і з ним спілкувався на різні теми. Почав розглядати кросівки та думати, чому на нього так дивляться продавці і склалося таке відчуття, що він тут щось зробив, але що? Не пам'ятав.

Олег подумав:

- Якби я тут щось зробив, то мені зробили б зауваження і біля мене стояла охорона і запропонувала б мені якнайшвидше покинути це місце і я б сюди більше ніколи не повернувся. Я не розумію, чому на мене так усі дивляться? Якась загадка в очах продавців і ніхто нічого не бажає розповідати. Всі мовчать вдаючи що нічого не розуміють, а насправді всі знають але не хочуть нічого сказати. Якщо я тут нічого не робив і не можу нічого згадати, що я зробив, а чого я не робив, то мені нічого боятися. Я впевнений у тому батьки виховували мене так щоб жити за законом і ніколи не брати ніяких чужих речей у людей не купивши їх, - Олег опустив голову, - навіть уявити не можу що тут відбувається. У думках і спогадах немає того що б я міг зробити і потім за це було не по собі і тому щоб так ставилися люди. Я розумію, можливо вони мене десь бачили або я комусь там сподобався, а якщо вони мене не знали, то так збоку не дивилися, а потім не опускали очі, коли я на них дивився. Якби вони мене знали, то вже давно привіталися, а так я не чув жодного слова, але відчуття таке, що вони мене знають, але всі мовчать. Ніхто нічого не хоче говорити, тільки дивляться на мене збоку, а потім відвертаються. Що тут було чи що тут відбувається? Таке відчуття що вони чогось побоюються, але я звичайна людина і не якийсь кримінальний авторитет, який прийшов до них відібрати гроші або забороняти їм тут продавати речі і заробляти гроші, - уважно подивився навколо себе, - за моїми відчуттями, що зараз у мене виникають, а це пов'язано з тим, що я вже довгий час сам собі ставлю питання про ті моменти, які я забуваю, і таке відчуття що дні зникають з мого життя, але можливо хтось їх у мене забирає. Як це може бути? Я не знаю і живу не в чарівному світі де таке може бути, а в реальному, і все ж таки я в десь далеко вірю, - нахилив голову, - які ще можуть бути доводи до всього, що відбувається? Я ні з ким не спілкуюсь і спілкуватися не можу. Якби міг розмовляти з людьми то я з радістю з ними поговорив би на будь-які теми, адже я розумію їх набагато більше і в мене думок більше ніж моїх слів, а так я звичайно не вмію розмовляти, а мені дуже важко, соромно що я так вимовляю слова. Заїкуючись я змушуючи інших людей бути в незручному становищі, але така мова у мене була з народження, як я не намагався з собою щось робити, у мене ні нічого не виходило. Я б з радістю спілкувався, якщо я міг би це зробити і у мене такі вади які є я не створював сам для себе, а це світ мене створив таким, яким я є. Якщо цей світ створив мене таким, як я є, то, напевно, так має бути і інакше ніяк не може бути. Звичайна справа світу, що створює саме такі життя, а не інші. Він же мене не створив інакше і як він вчинив так я говорю і нічого з цим не зроблю. Я повинен бути таким який я є і розмовляти так як я вмію, а найголовніше що не дивлячись на те, що я знаю і розумію про людей, але не можу про це сказати, можливо в цьому є суть всього, що зі мною відбувається. Якби я говорив як усі люди, то швидше за все я не міг би бачити всього того, що я буду. Я ніколи не порушував жодного закону. Я живу як багато людей із добрим серцем та моральними цінностями. Належу з повагою до кожної людини і ніколи нічого поганого не робив і ніколи нікому не шкодив у жодному обсязі. Але що тут відбувається на цьому ринку? Таке почуття що люди знають набагато більше ніж я але як це може бути? Я це бачу, але вони мені чомусь не хочуть розповідати, що тут трапилося і це пов'язано зі мною. Що ж вони знають, що я сам про себе не знаю? Цікаво, я б хотів їм поставити запитання, але якщо я ставитиму питання, то вони нічого не зрозуміють з моїх слів, - усміхнувся, - я ж протягом п'яти хвилин озвучуватиму це питання. Я переконуюсь що ніхто нічого не зрозуміє з того що я скажу та люди будуть думати що я є якась людина з великими вадами що нічого у цьому житті не розуміє але я знаю значно більше ніж люди, та моя проблема у що я не можу розмовляти. Світ мене створив таким, щоб я розумів набагато більше людей, знав багато, але не міг про це сказати. Якщо міг би говорити, то це було б зовсім інше життя але яке? Це теж для мене загадка і я не можу знати яким би воно було, якщо у мене не було б жодних вад з мовою. Можливо, світ хоче зберегти мене від людей для чогось більшого і важливішого і певнішого, але для чого? Це також до мене питання і неприродне. Адже я звичайна людина, просто живу своїм життям, мені подобається займатися в тренажерному залі і це видно з моєї статури, і тут нічого такого забороненого немає. Люди за своїм бажанням хочуть займатися, вони йдуть до тренажерної зали та тренуються, качають м'язи. А якщо хочуть розвиватися у розмірі м'язів, вони продовжують йти шляхом спорту і ще чомусь навчаються та це їм допомагає під час тренування. Все дозволено і спорт у багатьох випадках допомагає краще почуватися, менше хворіти, ті цікавіше виглядати. Це є звичайною справою кожної людини, яка самостійно не порушує жодних законів моральних цінностей та може тренуватися.