Талiсман - Стівен Кінг

певен, що наш любий друг містер Джек Паркер отямився. — Превелебний підвівся, обійшов стіл і попрямував до Джека. Його божевільні імлисті очі блищали. Він засунув руку в кишеню і дістав звідти запальничку. Джек відчув, як від одного її вигляду в ньому народжується переляк.

— От тільки насправді ти не Паркер, хіба ні, мій любий хлопчику? Твоє справжнє прізвище Сойєр, правда ж? О так, Сойєр. І скоро, дуже скоро приїде той, хто виявив до тебе неймовірний інтерес. І в нас буде дещо цікаве, щоб розповісти йому, хіба ні?

Сонячний Ґарднер захихотів і відкинув кришку «Зіппо», показуючи почорніле коліщатко і потемнілий від диму ґніт.

— Сповідь зцілює душу, — прошепотів він і викресав вогонь.

4

Бух.

— Що це було? — запитав Рудольф, відвівши погляд від ряду подвійних духовок. Вечеря — п’ятнадцять великих пирогів із індичкою — спокійненько собі готувалася.

— Що-що? — перепитав Джордж Ірвінсон.

Біля раковини Донні Кіґан чистив картоплю і демонстрував свою відразу гучним реготом.

— Я нічого не чув, — сказав Ірвінсон.

Донні знову засміявся. Рудольф роздратовано на нього зиркнув.

— Ти зараз цю картоплю на нінащо переведеш, кретине.

— Гик-гик-гик!

Бух!

— А цього разу ти почув?

Ірвінсон лише похитав головою. Раптом Рудольфу стало страшно. Ці звуки долинали з Ящика — який, звісно, як він мав вірити, наповнений сухим сіном. Ніфіґа подібного. В ящику сидів той великий хлопчик, якого, як розповідали вранці, застукали за мужолозтвом з іншим хлопчиком, який намагався викупити їхню свободу днем раніше. Казали, що здоровило осатанів, перш ніж Баст гепнув його по кумполу. Дехто ще розповідав, ніби він не просто зламав Бастові руку; казали, що він розчавив її на фарш. Це звісно ж була брехня, мала бути, але…

БУХ!

Цього разу Ірвінсон озирнувся. І раптом Рудольф зрозумів, що йому дуже треба в туалет. І що робити свої справи він піде аж на третій поверх. І не виходитиме звідти дві, а то й три години. Він відчував наближення темряви — абсолютної темряви.

БУХ-БУХ!

Нахуй пироги з індичкою.

Рудольф зняв свій фартух, кинув його на стільницю, де вимочував засолену тріску на завтрашню вечерю, і пішов до виходу.

— Ти куди? — спитав Ірвінсон.

Голос його раптом став дуже писклявим. Він тремтів. Праворуч Донні Кіґан скажено чистив картоплини завбільшки з регбістський м’яч «НЕРФ»[200], зменшуючи їх до розмірів м’ячиків для гольфу «Спалдінг», мокре волосся спадало йому на очі.

БУХ! БУХ! БУХ-БУХ-БУХ!

Рудольф не відповів на запитання Ірвінсона, і коли опинився на сходовому майданчику другого поверху — уже біг. Важкі часи настали в Індіані, робота траплялася рідко, а Сонячний Ґарднер платив готівкою.

Тим не менш, Рудольф міркував, чи не час знайти нову роботу, ви можете сказати: «Заберіть мене звідси».

5

Бух!

Засув на кришці Ящика, що скидалася на дверцята голландської пічки, зламався навпіл. Раптом між Ящиком і дверима виникла темна щілина. На деякий час усе стихло. А тоді:

БУХ!

Нижній засув заскрипів, вигинаючись.

БУХ!

Зламався.

Двері Ящика зі скрипом повернулися на своїх великих недоладних петлях. Дві величезні, густо зарослі ноги висунулися назовні підошвами догори. Довгі пазурі вп’ялися в порох.

Вовк заходився вилазити.

6

Полум’я рухалося перед Джековими очима вперед-назад, вперед-назад, вперед-назад. Сонячний Ґарднер зараз був чимось середнім між сценічним гіпнотизером і якимось актором минулих часів, що грав головну роль у біографії Великого Вченого в «Пізньому Шоу». Можливо, Пол Муні[201]. Це було кумедно — Джек, напевно, розсміявся б, якби йому не було так страшно. А може, він усе одно розсміявся б.

— У мене є кілька запитань до тебе, і ти даси на них відповіді, — сказав Ґарднер. — Містер Морґан сам може витягнути з тебе правду — жодних сумнівів, але я хотів би позбавити його зайвих клопотів. Тож… як давно ти вмієш Мігрувати?

— Я не знаю, про що ви.

— Як давно ти вмієш Мігрувати на Території?

— Я не розумію, про що ви кажете.

Полум’я наблизилося.

— Де нігер?

— Хто?

— Нігер! Нігер! — заволав Ґарднер. — Паркер. Паркус. Як він там себе називає. Де він?

— Я не знаю, про кого ви кажете.

— Сонні, Енді, — закричав Ґарднер: — Розв’яжіть його ліву руку. Простягніть її до мене.

Ворвік нахилився над Джековим плечем і щось зробив. Через секунду вони розігнули притиснуту до попереку руку Джека. Вона затерпла, і тепер її наче кололи голками і шпильками. Джек спробував опиратися, але це не мало сенсу. Вони випростали її.

— Тепер розчепірте його пальці.

Сонні відтягнув безіменний палець та мізинець в один бік; Ворвік — указівний і середній — в інший. Ґарднер підніс вогник «Зіппо» до перетинки в основі утвореної букви V. Гострий біль затиснув лещатами ліву руку і, здавалося, понісся всім тілом. Солодкий запах смаленого поплив угору. Це він. Горить. Він.

Минула вічність, перш ніж Ґарднер забрав запальничку і захряснув кришку. Тонкі намистинки поту запорошили його лоб. Він важко дихав.

— Дияволи кричать перед тим, як піти, — сказав він. — О так, вони справді кричать. Хіба ні, хлопчики?

— Так, хвала Господу, — сказав Ворвік.

— Ви забили цей цвях, — додав Сонні.

— О так, я це знаю. Дійсно, забив. Я знаю таємниці хлопчиків і дияволів. — Ґарднер хихикнув, а тоді нахилився так, що його обличчя опинилося за якийсь дюйм від Джека. Ядучий аромат одеколону вдарив Джекові в ніс. Яким би жахливим він не був, це все одно краще, ніж запах власної паленої плоті. — Отже, Джеку, як давно ти Мігруєш? Де нігер? Що відомо твоїй матері? Хто тобі розповів? Що розповів тобі нігер? Почнімо з цього.

— Я не знаю, про що ви кажете.

Ґарднер вищирився.

— Хлопчики, — сказав він, — ми ще не змогли осяяти душу цього юнака сонячним світлом. Прив’яжіть його ліву руку і звільніть праву.

Сонячний Ґарднер знову відкинув кришку запальнички й чекав, поки виконають його наказ, злегка погладжуючи великим пальцем коліщатко.

7

Джорд Ірвінсон і Донні Кіґан досі залишалися на кухні.

— Там щось є, — знервовано сказав Джордж.

Донні промовчав. Він закінчив чистити картоплю і грівся біля духовок. Він не знав, що робити. Далі коридором відбувалася Сповідь, і йому хотілося бути там — там безпечно, а тут він дуже і дуже нервувався — але Рудольф їх