Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
А Сем стояв у Гавані, й вечір перетворився для нього на темну ніч. Глянувши на сіре море, він побачив у воді лише тінь, яка хутко зникла на Заході. Сем стояв там, нерухомий, до глибокої ночі, чуючи тільки зітхання та шепіт хвиль на узбережжях Середзем’я, і їхній гомін запав йому глибоко в душу. Поряд із ним стояли Мері та Піпін і теж мовчали.
Нарешті троє побратимів рушили у зворотну путь. Жодного разу не озирнувшись, вони повільно їхали додому і не перекинулися ні словом, доки дісталися до Ширу. Проте кожен щиро радів, що на цьому довгому сірому шляху його супроводжують друзі.
І от гобіти проминули схили і виїхали на Східну Дорогу, звідки Мері та Піпін подалися до Цапокраю і тоді вже співали їдучи. А Сем повернув до Поріччя й дістався до Пагорба, коли добігав кінця ще один день. Він піднявся до оселі, де горіло жовте світло, палахкотів вогонь, а на столі стояла вечеря: його тут чекали. Ружа впустила його в дім, посадила в улюблене крісло і поклала йому на коліна Еланор.
Сем вдихнув на повні груди.
— Ну, от я і повернувся, — сказав він.
Додатки
Додаток А
Аннали королів і правителів
Щодо джерел, які лягли в основу більшості матеріалів, уміщених у цих «Додатках» (зокрема, від А до Д), див. примітку наприкінці «Прологу». Розділ А III («Дарінів народ»), імовірно, записано з уст ґнома Ґімлі, який товаришував із Переґріном та Меріадоком і не раз зустрічався з ними в Ґондорі й у Рогані.
Обсяг легенд, історій і традиційних вірувань, що їх можна віднайти в тих джерелах, доволі великий. Тож тут подано лише вибрані фрагменти, істотно скорочені у багатьох місцях. Головна їхня мета — висвітлити перебіг Війни за Перстень та її витоки, а також заповнити деякі прогалини основної розповіді. Стародавні легенди Першої Епохи (які найбільше цікавили Більбо) згадано тільки побіжно, бо вони стосуються родоводу Ельронда, нуменорських королів і ватажків. Безпосередні витяги з розлогих анналів і переказів узято в лапки. Вставки, датовані пізнішим часом, узято в дужки. Примітки, наведені в лапках, запозичено з джерел. Примітки без лапок є редакторськими[4].
Наведені дати стосуються Третьої Епохи або ж мають відповідні позначки Д. Е. (Друга Епоха) чи Ч. Е. (Четверта Епоха). Вважають, що Третя Епоха завершилася зі зникненням Трьох Перснів у вересні 3021 року, та, за системою літочислення Ґондорських хронік, початок 1 року Ч. Е. припадає на 25 березня 3021 року. Щодо узгодження дат Ґондору та Ширського літочислення дивись ч. 1, с. 14 і ч. З, с. 639-640 цієї книги. Дати, які в реєстрах наведено вслід за іменами королів і правителів, позначають час їхньої смерті. Знак † указує на передчасну загибель (у битві чи за інших обставин), але описи відповідних подій подано не завжди.
I
Нуменорські королі
i
Нуменор
За здібностями та знаннями, як і щодо гордині та свавілля, серед ельдарів не було рівних Феанорові. Він виготовив Три Коштовності, Сильмарили, і наповнив їх сяйвом Двох Дерев — Тельперіона та Лауреліни[5], які освітлювали землю валарів. Тими Коштовностями жадав заволодіти Ворог Морґот, який викрав їх і, знищивши Дерева, забрав ці скарби до Середзем’я, де пильно стеріг їх у своїй могутній фортеці в Танґородрімі[6]. Зневаживши волю валарів, Феанор покинув Благословенний Край і пішов у вигнання до Середзем’я, ще й повів за собою більшість свого народу. Адже, осліплений пихою, він замислив силою відібрати Коштовності у Морґота. Тоді й було розпочато безнадійну війну ельдарів і едайнів проти Танґородріму — війну, в якій вони, зрештою, зазнали нищівної поразки. Союзниками ельдарів у боротьбі з Ворогом стали три народи людей — едайни (атани), котрі перші прибули на Захід Середзем’я та до берегів Великого Моря.
Відомо про три шлюбні союзи між ельдарами та едайнами: шлюби Берена та Лутієн, Ідріль і Туора, Арвен і Араґорна. Останній возз’єднав розрізнені тривалий час роди напівельфів, і їхню династію було відновлено.
Лутієн Тінувіель жила в Першу Епоху, і була вона донькою Короля Тінґола Сіроплащого з Доріату, а матір’ю її була Меліан, яка походила з валарських підданців. А Берен був сином Барагіра з Першого Дому Едайнів. Разом Берен і Лутієн вирвали сильмарил із Залізної Корони Морґота[7]. Лутієн стала смертною, відтак уже не належала до ельфійського народу. Вона народила Діора, чиєю донькою була Ельвінґ, і їй перейшов сильмарил.
Ідріль Келебріндаль була донькою Турґона, короля прихованого міста Ґондоліна[8]. А Туор був сином Гуора 3 Дому Гадора — Третього Дому Едайнів — саме того Дому, який здобув найбільшу славу під час воєн із Морґотом. Їхнім сином був Еарендилл Мореплавець.
Еарендил одружився з Ельвінґ і з допомогою сили сильмарила проминув Тіні[9] й дістався до Крайнього Заходу, ставши послом водночас і ельфів, і людей та прикликавши допомогу, завдяки якій Морґота було знищено. Еарендилові заборонили повертатися на смертні землі, а його корабель зі сильмарилом на борту піднявся на небеса, щоби линути ними як зоря та символ надії для мешканців Середзем’я, котрих гнобили Великий Ворог чи його прислужники[10]. Стародавнє світло Двох Дерев Валінору збереглось, уникнувши Морґотової скверни, тільки в сильмарилах; але два з них зникли наприкінці Першої Епохи. Детальну історію цих коштовностей і ще чимало цікавого про ельфів та людей викладено в «Сильмариліоні».
Еарендил мав двох синів: Ельроса й Ельронда — Передилів, або Напівельфів. Вони були єдиними нащадками звитяжних ватажків едайнів Першої Епохи; а після загибелі Ґіл-ґалада[11] тільки їхній рід продовжував спадкову лінію Високоельфійських Королів Середзем’я.
Наприкінці Першої Епохи валари надали Напівельфам право незворотно вибрати, до котрого з родів їм належати довіку. Ельронд вирішив залишитись ельфом і став хранителем премудрості. Відтак йому було подаровано не меншу
