Служивий мечник - Джордж Мартін
Дунк не знав, що й відповісти. Тому став на коліно.
— Мосьпане… Я поїду туди назавтра і зроблю, що зможу.
— Назавтра. — Муха зробила коло і сіла на ліву руку пана Явтуха. Той підняв праву і роздушив її одним ударом. — Гаразд. Назавтра.
X
— Знову купіль? — простогнав Яйк у розпачі. — Та ви ж учора милися.
— А потім день тягав на собі обладунок і тонув у власному поті. Тож стули пельку і наповнюй казана.
— Ви милися того вечора, коли пан Явтух узяв нас на службу, — нагадав Яйк. — І минулого вечора, і зараз. Це вже три рази, пане.
— Я маю перемовлятися зі шляхетною пані. Хочеш, щоб я перед її панським кріслом смердів, як той пан Беніс?
— Аби тхнути, як він, ви, пане, мали б скупатися у ночвах Маестрового лайна. — Яйк наповнив казана. — Сем Горбик каже, що каштелян у Холоднокопі не нижчий за вас. Його ім’я — Лукас Верхопіль, але за зріст усі кличуть Довговерхом. Як гадаєте, він справді такий високий, як ви?
— Ні.
Вже багато років Дунк не стрічав нікого рівного собі зростом. Він підхопив казана та повісив над вогнем.
— Ви битиметеся з ним?
— Ні. — Дунк вже жалкував, що їхав не битися. У королівствах знайшлися б і кращі за нього бійці, та зріст і сила майже надолужували йому брак майстерності. Але брак розуму, на жаль, не надолужували. Красні та ґречні слова виходили в нього погано, а надто коли він мусив казати їх жінкам. Той велетень Лукас Довговерх і наполовину так не лякав його, як очікування перемовин з Удовицею. — Я їду говорити з Червонястою Вдовицею, та й годі.
— Що ви їй скажете, пане?
— Накажу їй зруйнувати загату. — «Ви маєте зруйнувати загату, мосьпані, бо інакше…» — Тобто попрошу зруйнувати загату. — «Благаю, поверніть нам клітчастого струмка.» — Якщо на те буде її ласка. — «Дайте трошки води, мосьпані, ну будьте ж добренькі.»
«Ні, пан Явтух не схотів би, щоб я благав. То що мені казати Вдовиці?»
Вода запарувала та забулькала.
— Допоможи перекинути у ночви, — мовив Дунк до хлопця.
Разом вони підняли казана з вогню та перетягли його через підвал до великої купільниці.
— Я не знаю, як розмовляти з високородними панями, — зізнався він, поки вода переливалася. — З-за того, що я сказав пані Вайф, нас обох у Дорні трохи не вбили.
— Пані Вайф була несповна розуму, — нагадав Яйк, — та все ж ви б могли поводитися з нею шляхетніше. Пані люблять шляхетне поводження та шляхетні вчинки. От якби ж ви врятували Червонясту Вдовицю так, як оту лялькарку від Аеріона…
— Аеріон зараз у Лисі, а Вдовицю нема від чого рятувати.
Він не хотів говорити про Танселу. «Її прозивали Тансела Зависока, та для мене вона була зовсім не зависока.»
— Гаразд, — вів малий далі, — деякі лицарі співають паням шляхетних пісень або грають на лютні.
— В мене немає лютні. — Дунк так спохмурнів, що дивився вовком спідлоба. — Та й тієї ночі, коли я перепив у Накоті, ти мені сказав, що я співаю, наче віл у багні реве.
— Я вже й забув, пане.
— Як ти міг забути?
— А ви наказали мені забути, — відповів Яйк, з лиця сама невинність. — Сказали, що дасте мені ляща у вухо, якщо згадаю хоч раз.
— Співів не буде.
Мало того, що він не мав голосу — то ще й пісню знав від початку до кінця лише одну, «Ведмедя та красну дівку». І сумнівався, що зміг би скорити нею серце пані Тенетник.
Казан знову закипів. Вони дотягли його до ночв та перекинули через край. Яйк втретє натягав води до казана і знову всівся на край колодязя.
— Краще вам, пане, нічого не їсти й не пити у Холоднокопі. Червоняста Вдовиця отруїла усіх своїх чоловіків.
— Мені не загрожує шлюб із нею. Вона високородна пані, а я — Дунк з Блошиного Подолу, хіба забув? — Він зморщив лоба. — А чи не знаєш, скільки в неї було тих чоловіків?
— Четверо, — відповів Яйк, — а дітей жодного. Коли вона народжувала, то вночі з’являвся біс і забирав приплод геть. Дружина Сема Горбика розказує, що вона продавала своїх ненароджених діточок Князеві Семи Пеклів за те, щоб той навчив її темних мистецтв.
— Високородні панії не мішаються у чорні мистецтва. Вони танцюють, співають і вишивають.
— Ну то може, вона танцює зі злими дідьками та вишиває чорні чари, — примирливо мовив Яйк. — Та й звідки вам, пане, знати, що роблять високородні пані? Ви були знайомі аж із однією пані Вайф.
То була правда, хоч і образлива.
— Може, високородних пань я й не дуже знаю, зате добре знаю одного хлопчину, який так і просить доброго ляща у вухо.
Дунк потер потилицю. Після дня у кольчузі вона затерпла, мов дерев'яна.
— А от ти в нас знаєшся на королевах та принцесах. Чи вони танцюють з дідьками і мудрують чорні чари?
— Пані Шієра так і робить. Коханка князя Кровокрука. Вона купається у крові, аби зберегти красу. А моя сестра Райя колись підлила мені у питво любовний напій, аби я одружився з нею, а не з іншою сестрою, Даелою.
Яйк казав так, наче жахливий кровозміс для нього був найневиннішою річчю в світі. А таки був. Таргарієни одружували поміж себе братів із сестрами століттями, аби зберегти чистоту драконової крові. Хоча останній дракон помер, коли Дунк іще не народився, драконовладці жили собі далі. Може, боги й не заперечували, щоб вони одружувалися з сестрами.
— І що, напій подіяв? — спитав Дунк.
— Подіяв би, — мовив Яйк, — якби я його не виплюнув. Я не хочу дружини. Я хочу стати лицарем Королегвардії та жити задля служби королю. А Королегвардія не одружується.
— Шляхетний намір. Та коли підростеш, то може, зрозумієш, що дівчина бажаніша за біле корзно.
Дунк думав про Танселу Зависоку та її посмішку, звернену до нього у Ясенброді.
— Пан Явтух казав, що за такого, як я, він би видав свою дочку. Її звали Алісанною.
— Вона ж померла, пане.
— Я знаю, що померла,