Служивий мечник - Джордж Мартін

— Пан Арлан був коло нього у мить його загибелі. Якийсь пан із трьома замками на щиті переміг його у двобої.

— Того дня з обох боків загинуло багато добрих вояків. А перед битвою поле ще не було червоним. Чи казав вам про це пан Арлан?

— Пан Арлан взагалі не любив балакати про ту битву. Його зброєносець теж там загинув. Рогер із Грошодубу, сестринець пана Арлана.

Дунк почувався винуватим, навіть коли вимовляв його ім’я. «Це ж я забрав його місце.» Тільки принци та найбільші князі могли тримати при собі двох зброєносців. Якби Аегон Негідний віддав меча своєму спадкоємцеві Даеронові замість байстрюка Даемона, то Повстання Чорножара могло б і не початися; тоді Рогер із Грошодубу лишився б живий і донині. «Став би лицарем, кращим за мене, ніс би десь службу. А я б скінчив свої дні на шибениці або вступив би до Нічної Варти і тинявся Стіною до самої смерті.»

— Велика битва — то сама собою жахлива річ, — сказав старий лицар, — але поміж крові та різанини в ній завжди стрічається й краса. Така краса, що скніє серце. Я ніколи не забуду, як сяяло сонце, заходячи над полем Червонотрав’я… там лежало десять тисяч загиблих воїнів, у повітрі носився стогін та лемент, а над головами висіло таке гарне небо, помережане золотим, жовтогарячим та червоним… і я плакав, бо знав, що моїм синам побачити його не судилося.

Він зітхнув.

— Ви, молоді, зараз і не повірите, яка запекла була боротьба і яка непевна перемога. Якби не Кровокрук…

— Я все життя чув, що битву виграв Баелор Списолам, — зазначив Дунк. — Разом із принцем Маекаром.

— Молот і ковадло? — Вуса старого лицаря смикнулися. — Співці багато чого недомовляють. Того дня Даемон був Воїном, втіленим у плоть, перед яким годі було встояти смертним воякам. Він порубав на шматки передовий полк князя Арина, убив Лицаря Дев’ятизір’я та Затятого Тиля Тягнидуба, а тоді схрестив мечі з паном Гвейном Корбреєм із Королегвардії. Мало не годину вони верхи танцювали один навколо одного, виверталися та кружляли, рубали та сікли, а навколо них снопами падали вояки. Співці кажуть, що коли Чорножар вдаряв по Пані Безнадії, то два мечі співали і стогнали так, що їх чули на п’ять верст навколо. І щойно Пані схибила, як Чорножар розрубав панові Гвейну шолома і засліпив його потоком крові. Даемон спішився, аби пораненого ворога не задавили, і наказав Червоному Іклові доправити його до маестрів у обоз. То й була його фатальна помилка, бо тим часом «Крукові Зуби» стали на верхівці Сльозавого Гребеня, і Кровокрук побачив королівське знамено свого зведеного брата за чотириста аршинів звідти, а під ним — Даемона з синами. Першим він убив Аегона, старшого з близнюків, бо знав, що Даемон ніколи не залишить сина, поки тіло не вистигне, хай би яка злива білих стріл не падала навколо. Даемон і не залишив, бо його теж прохромило сімома стрілами, донесеними з Кровокрукового лука силою злих чарів. А коли юний Аемон підняв клинок Чорножар, що вислизнув з пальців пораненого на смерть батька, тоді Кровокрук вбив і молодшого з близнюків. Так загинув чорний дракон і його сини.

— Ти скажеш, що на цьому справа не скінчилася, що далі сталося іще багато чого. Так, я знаю — сам бачив дещицю… як розбігалися повстанці, як їх зупинив Лихий Булат і очолив шалену, божевільну навалу… його бій проти Кровокрука, зрівнянний тільки з боєм Даемона проти Гвейна Корбрея… як страшно принц Баелор вдарив у тил бунтівників, мовби молотом гупнув… вереск дорнійців, ліс їхніх списів… але наприкінці дня було вже байдуже. Війна скінчилася зі смертю Даемона.

— А висіло ж усе на волосині… Якби Даемон просто збив Гвейна Корбрея з коня і залишив на милість долі, то проламав би лівий край Маекарового війська, перш ніж Кровокрук став на тому гребені. Тоді день скінчився би перемогою чорного дракона, Правиця загинув, і відкрилася б пряма дорога на Король-Берег. Тоді Даемон уже сидів би на Залізному Престолі, перш ніж зі штормовим панством та дорнійцями нагодився принц Баелор.

— Хай там скільки співці просторікують про молот і ковадло, але хід битви своїми білими стрілами та чорними чарами переломив братовбивця. Він править нами й зараз, годі сумніватися. Король Аерис — лялька в його руках. Я не здивуюся, дізнавшись, що Кровокрук зачарував його милість, аби підкорити своїй волі. Не дивно, що усі ми тепер прокляті.

Пан Явтух похитав головою та впав у задумливе мовчання. Дунк питав себе, як багато почув Яйк, але точно знати не міг. «Скільки очей має пан Кровокрук?» — подумав він.

День ставав дедалі спекотнішим. Дунк помітив, що навіть мухи кудись повтікали. Мабуть, вони краще за лицарів знають, куди не треба пхати носа, тому й ховаються від сонця. Йому стало цікаво, яку ж гостину їм з Яйком запропонують у Холоднокопі. Приміром, кухоль холодного темного пива був би доречний. Дунк з великою приємністю крутив цю думку в голові, аж поки не згадав слова Яйка про те, як Червоняста Вдовиця труїла своїх чоловіків. Спрага миттю зникла, бо є на світі гірші речі, ніж пересохла горлянка.

— Були часи, коли дім Осгрей тримав усі землі на десятки верст навколо: від Нюні на сході до Битих Валунів на заході, — мовив пан Осгрей. — Холоднокоп був нашим, а ще Підковні Пагорби, печери на Лихому Лисаку, села Доск, Малий Доск та Сивушний Поділ, обидва береги Листопадного озера… Осгреєвські наречені виходили заміж за Флорентів, Лебединів, Тарбеків, ба навіть за Вишестражів та Чорнолісів.

У полі зору з’явився Гаків Гай. Дунк прикрив очі долонею і примружився на зелену смугу. Зараз він заздрив Яйковому брилеві. «Ну хоч там матимемо якусь тінь.»

— Гаків Гай колись тягнувся аж до Холоднокопу, — мовив пан Явтух. — Я вже й не пам’ятаю, що то був за Гак такий. До Завоювання у лісі водилися тури й величезні лосі у двадцять долонь заввишки, ба навіть більші. А оленя в лісі аж кишіло; стільки жоден мисливець не міг би взяти за життя, бо полювати там могли тільки