Талiсман - Стівен Кінг

Враз Сонні Сінґер опинився біля нього.

— Превелебний Ґарднер чекає у своєму офісі на твою сповідь просто зараз, плюгавчику, — сказав він. — Сказав мені, що випустить тупака з Ящика тієї ж миті, як ти розкажеш йому те, що він хоче знати. — Голос Сонні був шовковистим, а обличчя — загрозливим.

Вовк вив і кричав, щоб його випустили, люто бився об залізні стіни саморобної скрині.

Ох, Вовку, вона ж моя МАТІР…

— Я не можу сказати йому те, чого він хоче, — відповів Джек, різко повертаючись до Сонні й спрямовуючи на нього всю силу, яку здобув на Територіях. Сонні відступив назад на два величезних кроки, а на його обличчі читалися тривога і глибинний страх. Він перечепився через власну ногу і врізався в бік однієї з вантажівок. Якби її там не було, посіпака б упав.

— Гаразд, — сказав Сонні… говорив він хапливим, задиханим голосом, наближеним до хлипання. — Гаразд, забудь. — І тут його худе обличчя знову набрало зверхнього вигляду. — Превелебний Ґарднер сказав, що в разі відмови я маю повідомити, що твій друг кличе тебе. Зрозумів?

— Я знаю, кого він кличе.

— Залазьте у вантажівку! — похмуро сказав Педерсен, проходячи повз них… Але коли він проминав Сонні, то скривився, ніби почув якийсь гнилий запах.

Джек чув Вовкові крики, навіть коли вантажівки вже поїхали, хоча старі глушники давно обернулися на металеве мереживо і двигуни сильно гриміли. Та Вовкові крики не стихали. У Джека з Вовком утворився ментальний зв’язок, тож він чув його скімлення, навіть коли робочі групи прибули на Дальнє Поле. Та усвідомлення того, що ці крики лунають лише в його голові, зовсім не покращувало ситуацію.

Ближче до обіду Вовк замовк, і Джек збагнув, що Ґарднер, очевидно, наказав витягнути його з Ящика, щоб не привертати небажаної уваги. Після того що трапилося з Фердом, він не бажав жодного зацікавлення «Домом Сонця».

Коли робочі групи надвечір повернулися, двері Ящика були відчиненими, а сам він виявився порожнім. Вовк лежав на нижньому ліжку їхньої кімнати нагорі. Коли Джек зайшов, вовкулака мляво всміхнувся.

— Як твоя голова, Джеку? Синець має трохи кращий вигляд. Вовк!

— Вовку, з тобою все гаразд?

— Я кричав, так? Нічого не міг із собою вдіяти.

— Вовку, мені шкода, — сказав Джек.

Вовк виглядав дивно — надто блідим і навіть якимось меншим.

«Він помирає», — подумав Джек. «Ні, — підправив мозок, — Вовк почав помирати тієї миті, коли вони перенеслися в цей світ, аби втекти від Морґана. От тільки тепер Вовк помирав швидше. Надто білий… менший… але…»

Джека охопило холодом.

Голі руки й ноги Вовка насправді не були голими: їх укривав тонкий шар волосся. Джек був певен, що дві ночі тому його не було.

Хлопчик відчув потребу кинутися до вікна і глянути на Місяць, переконатися, що він жодним чином не загубив сімнадцять днів.

— Ще не час Перевтілення, Джекі, — сказав Вовк сухим, захриплим голосом. Голосом інваліда. — Але я почав змінюватися в темному смердючому місці, куди вони мене запхали. Вовк! Почав. Бо я був дуже розлюченим і наляканим. Бо я вив і кричав. Якщо Вовк довго виє і кричить, Перевтілення може відбутися саме по собі. — Вовк розчесав волосся на ногах. — Це зникне.

— Ґарднер призначив ціну за твоє звільнення, — сказав Джек. — Але я не зміг заплатити її. Хотів, але… Вовку… моя мама…

Його голос потонув у сльозах і затремтів.

— Тссс, Джекі. Вовк знає. Просто тут і зараз. — Вовк знову жахливо, мляво всміхнувся і взяв Джека за руку.

Розділ двадцять четвертий

Джек називає планети

1

Іще один тиждень у «Домі Сонця», подякуймо Господу. Місяць і надалі зростав.

У понеділок усміхнений Сонячний Ґарднер попросив хлопчиків схилити голови і подякувати Господу за навернення брата їхнього Фердинанда Дженклова. Ферд прийняв доленосне рішення звернутися до Христа, відновлюючись у Парклендському Госпіталі, сказав Сонячний із променистою посмішкою. Він зателефонував за рахунок абонента батькам і розповів їм, що хоче врятувати свою душу заради Господа, і вони прочитали напутню молитву просто там, по телефону, і батьки того ж дня приїхали і забрали Ферда додому. Убитий і похований десь на замерзлому полі Індіани… або, можливо, на Територіях, куди не заїде жоден патруль штату Індіана.

Вівторок виявився надто холодним і дощовим для польової роботи. Більшості хлопчиків дозволили залишитися у своїх кімнатах, поспати або почитати, але Джека з Вовком почали діймати на повну. Вовк під зливою тягав сміття від хліва та сараїв на узбіччя дороги. Джекові ж треба було мити туалети. Він припускав, що Ворвік та Кейсі, які змусили його це робити, вирішили, буцімто дали йому по-справжньому брудну роботу. Вочевидь, вони ніколи не бачили чоловічі вбиральні в знаменитій на весь світ «Пивниці Оутлі».

Просто ще один тиждень у «Домі Сонця», скажи: «О так».

Гектор Баст повернувся в середу, його рука була по лікоть у гіпсі, а велике й трухляве, як тісто, обличчя виявилося настільки блідим, що прищі скидалися на яскраві цятки рум’ян.

— Лікар каже, що я, можливо, більше ніколи не зможу рухати нею, як раніше, — розповів Гек Баст. — Ти і твій тупуватий приятель заплатите за це вповні, Паркере.

— Хочеш, щоб і з іншою рукою сталося те саме? — спитав Джек… але злякався. В очах Гека він побачив не жагу помсти — то була жага вбивства.

— Я його не боюся, — сказав Гек. — Сонні каже, що весь його шал згас у Ящику. Сонні каже, він зробить що завгодно, аби тільки не повертатися туди. А щодо тебе…

Лівий кулак Гека промайнув у повітрі. Цією рукою він рухав ще гірше, ніж правою, але зачарований блідою люттю здорованя Джек не помітив удару. Його губи розпливлися під кулаком Гека в дивній посмішці й розчахнулися. Він відлетів до стіни.

Відчинилися двері, і Біллі Адамс зазирнув усередину.

— Зачини двері, інакше простежу, аби тобі насипали зверху, — закричав Гек, і Адамс, який зовсім не хотів додаткової порції лайки та побоїв, поспіхом зник.

Гек почав наступати на Джека. Хитаючись, хлопчик відштовхнувся від стіни і звів кулаки. Гек зупинився.

— Ти цього хочеш, так? — спитав Гек. — Хочеш битися