Талiсман - Стівен Кінг

— Нарешті тупак хоче потанцювати, — сказав Гек і знову ощирився. — Гей, згода. Я люблю танцювати. Ну ж бо, придурку. Іди сюди, і потанцюємо.

Не припиняючи гарчання, Вовк рушив уперед, і на його нижній губі виблискувала слина. Гек ступив крок йому назустріч. На лінолеумі заскрипіли стільці — люди поспіхом відсовувалися назад, лишаючи суперникам вільний простір.

— Що відбувається…

У дверях з’явився Сонні Сінґер. Не було потреби закінчувати запитання — він і так бачив, що тут відбувається. Він із посмішкою зачинив двері й притулився до них, спостерігаючи. Сонні склав руки на вузьких грудях, а його темне худе обличчя враз просвітліло.

Джек знову перевів погляд на Вовка й Гека.

— Вовку, будь обережним! — крикнув він.

— Я буду обережним, Джеку, — відповів Вовк голосом, що більше скидався на гарчання. — Я…

— Нумо танцювати, козел, — зарохкав Гек і швидко, рішуче вдарив Вовка навідліг. Він потрапив Вовку в праву вилицю, від чого той відступив на три чи чотири кроки.

Донні Кіґан тихо пронизливо гигикав. Джек знав, що так він виражав не лише радість, а й переляк.

Удар навідліг був добрячим і важким. За інших умов бійка могла закінчитися просто там. На жаль, для Гека Баста цей удар був єдиним із тих, що влучив. Він упевнено рушив уперед, виставивши великі кулаки на рівні грудей, і знову розігнався для удару. Та цього разу Вовк виставив руку вперед на випередження. Вовк перехопив Геків кулак. У Гека була велика рука, але у Вовка — більша. Вовків кулак схопив Гекового. Кулак Вовка стиснувся. Зсередини долинув тріск, ніби сухі патички луснули, а тоді зламалися. Спершу впевнена посмішка Гека потьмяніла, а тоді примерзла йому до вуст. Наступної миті він закричав.

— Не треба було шкодити своєму стаду, байстрюче, — прошепотів Вовк. — Твоя Біблія те, твоя Біблія се… Вовк! А все, що тобі треба зробити, це послухати шість рядків із «Книги Доброго Господаря», щоб знати, що ти ніколи

Трісь!

— … ніколи…

Хрусь!

— НІКОЛИ не маєш шкодити своєму стаду.

Гек Баст упав навколішки, ридаючи і завиваючи. Вовк досі стискав Геків кулак у своєму, тому рука наглядача вигнулася під неприродним кутом. Гек скидався на фашиста, який на колінах намагався відтворити вітання «Хайль Гітлер». Рука Вовка була міцною, наче камінь, але на обличчі не читалося жодного зусилля. Якщо не брати до уваги палаючих очей, воно було абсолютно спокійним. З Вовкового кулака почала текти кров.

— Вовку, годі! Досить!

Джек швидко роззирнувся навкруги і побачив, що Сонні пішов, настіж прочинивши двері. Практично всі хлопці тепер скочили на ноги. Вони відійшли від Вовка настільки далеко, наскільки дозволяли стіни кімнати, а обличчя їхні повнилися благоговійним жахом. Німа сцена й досі тривала посеред кімнати: Гек Баст на колінах, руки зведені вгору, кулак затиснутий у руці Вовка, і кров стікає на підлогу.

У дверях знову з’явилися люди. Кейсі, Ворвік, Сонні Сінґер, ще троє великих хлопців. І Сонячний Ґарднер з маленькою чорною скринькою, схожою на футляр для окулярів, у руці.

— Годі, я сказав. — Джек зиркнув на новоприбулих і рушив до Вовка. — Посто тут і зараз! Просто тут і зараз!

— Згода, — спокійно сказав Вовк.

Він відпустив Гекову руку, і Джек побачив огидне місиво, що нагадувало потрощену дзиґу. Гекові пальці вигиналися під неймовірними кутами. Гек захлипав і притиснув розчавлену руку до грудей.

— Згода, Джеку.

Шестеро з них накинулися на Вовка. Вовк зробив напівоберт, випростав одну руку, штовхнув — і раптом Ворвік відлетів до стіни. Хтось скрикнув.

— Тримайте його! — волав Ґарднер. — Тримайте його! Тримайте його, заради Бога!

Він розкривав плаский чорний футляр.

— Ні, Вовку! — вигукнув Джек. — Облиш це!

Якусь мить Вовк ще пручався, а тоді відступив, дозволивши їм притиснути себе до стіни. Джеку вони здавалися ліліпутами, які вчепилися в Гуллівера. Зрештою було помітно, що Сонні злякався Вовка.

— Тримайте його, — повторив Ґарднер, витягуючи блискучий шприц із футляра. На його обличчі з’явилася тонка, майже сором’язлива посмішка. — Тримайте його, заради Ісуса!

— У цьому нема потреби, — сказав Джек.

— Джеку? — раптом перелякано запитав Вовк. — Джеку? Джеку?

Ґарднер рушив до Вовка і відштовхнув Джека, що стояв у нього на шляху. Відштовхнув сильно, і м’язи його здавалися міцними, як батіг. Джек вдарився об Мортона, а той скрикнув і відсахнувся, ніби Джек був заразним. Вовк запізніло почав пручатися, але мучителів було аж шестеро — забагато навіть для Вовка. Можливо, під час Перевтілення він би швидко впорався з ними.

— Джеку! — завив він. — Джеку! Джеку!

— Тримайте його, заради Бога, — прошепотів Ґарднер, люто вищирив зуби, а тоді встромив шприц у Вовкову руку.

Вовк закляк, відкинув голову назад і закричав.

«Уб’ю тебе, виблядку, — хаотично подумав Джек. — Уб’ю тебе, уб’ю тебе, уб’ю тебе».

Вовк пручався і відбивався. А Ґарднер стояв і холодно спостерігав. Вовк ударив коліном по велетенському череву Кейсі, від чого той видихнув повітря, заточився, а тоді знову повернувся. За хвилину чи дві Вовк почав слабнути… а потім завмер.

Джек скочив на ноги, ридаючи від люті. Він спробував пробратися крізь клубок білих гольфів, що тримали його друга. Він бачив, як Кейсі вдарив Вовка кулаком по обличчю і з носа перевертня потекла кров.

Руки стримали його. Він виривався, а тоді роззирнувся і побачив перелякані очі хлопців, з якими витягував каміння на Дальньому Полі.

— Відведіть його в Ящик, — сказав Ґарднер, коли Вовкові ноги остаточно підкосилися. Він повільно озирнувся на Джека. — Якщо… якщо тільки містер Паркер не захоче мені розповісти, де ми зустрічалися раніше.

Джек стояв, роздивлявся свої ноги і мовчав. Гарячі сльози ненависті випікали його очі.

— Отже, в Ящик, — сказав Ґарднер. — Можливо, ти зміниш свою думку, коли він почне кричати, містере Паркер.

Ґарднер пішов геть.

5

Вовк досі плакав у Ящику, доки Джек із іншими хлопцями йшов на ранкову проповідь. Очі Сонячного Ґарднера іронічно розглядали бліде, напружене обличчя Джека.

Можливо, зараз, містере Паркер?

Вовку, це моя матір, моя матір…

Вовк досі плакав, коли Джека й інших хлопців розділили на дві групи для польових робіт і