Талiсман - Стівен Кінг

Найдивнішим було те, що, певно, бідний відсталий Донні Кіґан і справді закохався в нього… і, певно, не лише Донні. Несподівано для себе Джек збагнув, що думає про приємного чоловіка, який запропонував Джеку погостювати в нього, але зрештою висадив біля з’їзду до торговельного центру Зейнсвілла. «Він першим помітив це, — подумав Джек. — Щоб там у мені не змінилося, а той чоловік першим помітив це».

Ферд вів далі:

— Джеку, ти тут стаєш дуже популярним. Гадаю, навіть старий Гек Баст відсмоктав би тобі, якби ти попросив.

— Чувак, це бридко, — сказав Джек, червоніючи. — Тобто…

Раптом Ферд кинув витягувати камінь і випростався. Він швидко озирнувся, перевіряючи, чи ніхто з білих гольфів не дивиться на нього, а тоді повернувся до Джека.

— А тепер, любчику, — сказав він, — ця вечірка стає аж надто нудною, тож мені час іти.

Ферд послав Джекові повітряний поцілунок, і на його вузькому блідому обличчі засяяла промениста посмішка. А вже за мить він летів повним ходом до кам’яної стіни з краю Дальнього Поля великими журавлиними кроками. Йому і справді вдалося заскочити охоронців зненацька — принаймні до певної міри. Педерсен базікав про дівчат із Ворвіком і ще з одним хлопцем з конячою пикою на ім’я Пібоді, членом Зовнішнього Штату, якого на певний час знову перевели в Дім. Гек Баст переживав миті найближчої насолоди, бо йому дозволили супроводжувати Сонячного Ґарднера до Мансі у справах. Ферд отримав хорошу фору, перш ніж у повітря зринув вражений крик.

— Гей! Гей, хтось тікає!

Джек витріщався на Ферда, що вже був далеко попереду і біг так, наче за ним женуться всі чорти пекла. Попри те що Джек бачив, як хтось інший втілює його план, він відчув мить тріумфального захвату і глибоко в душі бажав йому лише добра. «Біжи! Біжи, саркастичний сучий сину! Заради Джейсона, біжи!»

— Це Ферд Дженклов, — булькнув Донні Кіґан, а тоді зайшовся гучним крикливим сміхом.

3

Того вечора хлопці, як завжди, зібралися для сповіді у спільній кімнаті, але сповідь було скасовано. Енді Ворвік зайшов, різко і трохи нахабно оголосив, що все скасовується, і сказав, що вони можуть влаштувати годину «братання» перед вечерею. А тоді вийшов.

Джеку здалося, що під маскою великого цабе Ворвік приховує страх.

І Ферда Дженклова тут не було.

Джек оглянув кімнату і з чорним гумором подумав, що коли це було «братання одне з одним», то страшно подумати, що відбувалося б, якби Воврвік оголосив «тиху годину». Усі тридцять дев’ять хлопців віком від дванадцяти до сімнадцяти сиділи по периметру великої кімнати й роздивлялися власні руки, розчухували струпи і похмуро гризли нігті. Вони всі мали вигляд нариків, котрих позбавили дози. Вони хотіли слухати сповідь, ба більше — вони самі хотіли сповідатися.

Ніхто не згадував про Ферда Дженклова. Так, наче Ферда з його кривлянням на проповідях Сонячного Ґарднера і блідими порцеляновими руками взагалі ніколи не існувало.

Джек збагнув, що ледь-ледь стримується, аби не встати і не закричати. Натомість він почав думати так напружено, як ніколи у своєму житті.

Він не тут, бо його вбили. Всі вони божевільні. Гадаєш, божевілля не заразне? Просто поглянь, що трапилося в тому забитому кутку Південної Америки, де чоловік у сонцезахисних окулярах наказав їм випити бузковий виноградний напій, а вони казали «так, босе» і випили до дна[185].

Джек придивився до похмурих, порожніх, заглиблених у себе облич — і подумав, як би вони засяяли, як би пожвавилися, якби сюди зайшов Сонячний Ґарднер — зайшов сюди просто тут і зараз.

Вони б також вчинили так, якби їм наказав Сонячний Ґарднер.

Вони б випили його, а тоді схопили б мене та Вовка і залили б нам трунок у горлянки. Ферд мав рацію — вони бачать щось на моєму обличчі (чи то в ньому), щось, що прийшло до мене з Територій, тому, можливо, вони в мене трохи закохані… Гадаю, саме тому Гек Баст смикає свій стручок. Цей жмот не вміє любити нікого і нічого. Тож і справді, може, вони й трохи закохані в мене… але його вони люблять значно більше. Вони б так і зробили. Вони божевільні.

Ферд міг розповісти йому про це, сидячи тут, у спільній кімнаті. Швидше за все, він і справді розповів про це Джекові.

Він розповів Джекові, що в «Дім Сонця» його відіслали власні батьки, новонавернені християни, які щоразу падали на коліна у вітальні, коли хтось у «Клубі 700» починав читати молитву. Ніхто з них не розумів Ферда, який був зовсім іншого ґатунку. Вони вважали Ферда дитиною Сатани — комуністом і радикальним гуманістом. Коли він вчетверте втік з дому і його впіймав той самий Френкі Вільямс, батьки приїхали до «Дому Сонця» — куди, звісно ж, запхали Ферда — і з першого погляду закохалися в Сонячного Ґарднера. Тут ховалося рішення всіх проблем із їхнім розумним, але неспокійним і бунтівним сином. Сонячний Ґарднер наверне їхнього сина до Бога. Сонячний Ґарднер покаже йому хибність обраних шляхів. Сонячний Ґарднер позбавить їх клопотів і забере їхнього сина з вулиць Андерсона.

— Вони побачили сюжет про «Дім Сонця» в «Сандей репорт», — казав Ферд Джеку. — І надіслали мені листівку, що Бог покарає брехунів і несправжніх пророків у вогненному озері. Я написав їм відповідь — Рудольф з кухні таємно кинув листа за мене. Дольф — непоганий хлоп. — Він змовк на хвильку. — Джеку, ти знаєш визначення Ферда Дженклова щодо «непоганого хлопця»?

— Ні.

— Той, кого можна купити, — сказав Ферд і засміявся цинічним, болісним сміхом. — Дольфові послуги поштаря коштують два бакси. Тож я написав їм відповідь, що коли Бог покарає брехунів визначеним ними способом, то я сподіваюся, що Сонячний Ґарднер знайде в іншому світі азбестові кальсони, бо про те, що відбувається тут, він бреше, як дихає. Усе, що вони читали в «Сандей репорт» — плітки про гамівні сорочки і Ящик, — усе правда. О, вони не змогли довести це. Цей хлопець — псих, Джеку, але розумний псих. Якщо ти припустишся хоча б однієї помилки, він завдасть справжньої шкоди тобі й Філу Безстрашному Хлопцю-Вовку.

Джек сказав:

— Ті хлопці з «Сандей репорт» уміють ловити людей, чиє рильце в пушку. Принаймні так каже моя мама.

— О, він злякався. Пищав і верещав. Бачив Гемфрі Богарта в «Заколоті на Кейні»[186]? Він був