Страта - Марина та Сергій Дяченко
— Тобто ти пропонуєш завернути лицаря? З прагматичних міркувань? — після невеликої паузи іронічно запитав Семироль. — Похвальна розсудливість...
Ірені стало млосно.
Семироль таки мав рацію. Ірена звикла до великодушного Река, але то було виключно споживацьки — як до зручної, невибагливої, часто незамінної речі...
— ...Але оті людці з-під так званого Високого Даху... щоб він завалився! ...давно вже втратили тебе з поля зору. Отож розслабся, не треба гарячкувати, думай, Ірено. У тебе ще є час — от і думай, де знайти твого Анджея. Якщо не хочеш народжувати в цьому лайні...
— Тисячі жінок так народжують... — раптом вихопилось у неї зовсім несподівано.
Вампір звів брову:
— Он як? Тобто така перспектива тебе більше не лякає?..
Вона відвернулася.
Рівно о п’ятій ранку під вікнами зареве віслюк (звідки взявся отой клятий віслюк у стайні?) Але о п’ятій, удосвіта, він дико заволає «І-а!», Звук цей увірветься у вранішній її сон. Їй буде снитися, що вона вдома, лежить на канапі, гладить черепаху та дивується химерним видивом нескінченної МОДЕЛІ. Аж раптом під вікном, у дворі — отой дурний віслюк...
І вона прокинеться в холодному поту. Бажаючи опинитися знову — у своєму колишньому житті... Але — зась. Не можна...
— Ірено, — м’яко сказав Ян. — Думай. Які є варіанти?
Вона мовчала.
Рек... Найвдячніший її шанувальник. Найбезкорисливіший. Піде покірливо, залишивши по собі її провину, якої насправді немає (але спробуй тепер його забути).
— Це дуже тісний світ, Ірено. Дуже маленький, компактний. Якщо знадобиться — ми обійдемо його весь... Ми знайдемо Анджея, не треба впадати у відчай...
Ірена подумала, що Семироль свідомо спрощує. Знайти Анджея — зовсім не означає розв’язати проблему. Чим ближче вона знайомиться з МОДЕЛЯМИ, тим менше їй хочеться зустрічатися з моделятором...
— Темний Тлумач... — сказала вона пошепки.
— Що?
— Темний Тлумач... Той, який вчить, як обійти Провидіння...
Семироль із сумнівом похитав головою.
— На відміну від отих «світлих»... — Ірена блідо посміхнулася, — він не сидить під Дахом, він вештається десь дорогами... у кращих традиціях авантюрних романів. Необмежене поле для діяльності... Божевільний. Як його знайти — я не знаю...
Голоси в корчмі звучали все гучніше. Зараз почнуть горлати пісень... ага, ось і заспівувач. Голос хрипкий, але сильний... Схоже, то одноокий погонич мулів, що застряг у корчмі третій день, і, слухаючи побрехеньки Семироля, по-дитячому округлює єдине блакитне око...
Пісня довжелезна, її супроводжує стукіт дерев’яних кухлів із питвом. І знову відчуття десь баченого й почутого, невідомий оповідач якось описав усе це, і галайстра завсідників корчми пішла мандрувати по сторінках книжок, фільмів...
— Я запізнилася до початку триместру, — сказала Ірена буденно.
Семироль звів брови, хотів щось сказати, але цієї миті двері хутко відчинилися, і на порозі постав безкорисливий лицар Рек, блідий, як непропечений млинець.
— Погоня?! — Ірена несамохіть ухопила зі стільниці важкий свічник. (Мандрівні блукання навіть черепаху навчать миттєвої реакції чи бойової готовності: ще нічого не зрозумів, а вже біжиш і стріляєш...)
Рек мовчки похитав головою. Зачинив за собою двері. Перевів погляд з Ірени на Семироля.
— Там... люди. Питають Темного Тлумача...
Ірена все ще стискала свічник. Язики полум’я захитались, гарячий віск обпікав її пальці.
— ...Вони вирішили, що чоловік, який розповідає байки про Провидіння... і є Тлумач. Більше того — вони кажуть, що багато людей в окрузі вже знають...
Семироль підвівся. Обійшов навколо столу, взяв у Ірени свічник, обережно поставив на місце.
— Це правда? — тихо запитав Рек.
— Що? — не зрозумів Семироль.
— Ви справді Темний Тлумач?
Безкорисливий лицар видавався тепер значно старшим за свої роки. Білясті брови його зійшлися в одну збурену лінію:
— Це правда? Я втовкмачував їм, що це не так, але вони... Пані Хміль! Це правда?!
Рек обернувся до Ірени. Семироль теж подивився на неї (вампір-адвокат перебував уявній скруті).
— А ще казали, — пробурмотів Рек мовби сам до себе, — що авторка «Розкаяного» знається з Темним... але я не вірив...
— А бути Темним Тлумачем — ганебно? — різко запитав Семироль.
Рек подивився на нього майже з жахом:
— Ні...
— Усі потребують адвокатів, — Ян філософськи підніс палець. — Навіть якщо немає загальної системи суду... навіть якщо самого суду немає — адвокати однаково будуть у ціні, а тим більше хороші адвокати... Правда ж, Ірено?
Вони зустрілися очима, й Ірена побачила, що колишнього юриста стрімко захльостує професійний кураж.
— Де ці люди, лицарю? Ану, ведіть їх сюди!..
* * *Через кілька днів на Семироля посипалися щедрі несподіванки.
Нога його заживала явно швидше, ніж передбачалося.
