Мер сидить на смерті - Андрій Процайло

Одна надія на нормальних божевільних...

У Марі був вихідний, у Лева лекції після обіду. День видався похмурий і змарнілий. Хоча не дощило. Ганнуся поснідала і щось собі радісне уявляла, бо гугукала і з того тішилася. Марі нарізала капусту на салат. Безрукий не вилазив з Інтернету — вишукував львівських привидів, збирав інформацію про крісло дракона. Сама водичка — нічого конкретного... Одне-два речення — приманки для туристів.

Ганнусі набридло тішитися уявою, вона вгледіла на столі татів мобільний. І почала пхинькати, вимагаючи цю іграшку. А оскільки, як казала Марі, донечка вдалася характером у тата і була вперта, як лев, то добилася свого.

— Чого мала пхинькає? — крикнула з кухні Марі.

Лев, не відриваючись від комп'ютера, вручив Ганнусі мобільний.

— Уже не пхинькає! — відповів дружині.

Донечка дійсно на деякий час замовкла. Розглядала забавку, тиснула на потерті кнопки, що зяяли убого. Адже Безрукий ніяких сенсорів не визнавав — його лапа не була пристосована гладити екрани. Кнопка — інше. Знайшов, натиснув — маєш...

Та враз Ганнуся кинула на підлогу мобільний і так почала ревти, що аж заходилася. Лев підхопився, взяв дитину на руки — вона не замовкала. Прибігла з кухні Марі, закрутилася біля дитини — все марно. Мала ридала і наче хотіла втекти. Боязко позирала вниз. Там лежав мобільний. Марі механічно підняла його, глянула і теж кинула. Ніби телефон її опік. Вихопила з рук Лева Ганнусю і втекла на кухню. Спантеличений Лев помчав за ними. Його двоє найрідніших дівчаток притулилися одна до одної, трусилися і плакали...

— Що таке?! — добивався хоч слова від дружини Лев.

— Там — смерть... — промимрила Марі.

— Де?

— У мобільнику...

Лев обернувся, щоб піти подивитися, що такого вони могли в телефоні побачити. Ну смерть точно туди не могла пролізти...

— Не дивися! — просила Марі. — Благаю тебе, не дивися! Викинь той клятий телефон! Негайно! Через вікно! Або ліпше облий бензином і спали! Хай іде з димом!..

— Добре, — погодився Безрукий. — Сидіть тут, я зараз усе зроблю.

Лев не був би левом, якби не схотів дізнатися, що саме до смерті налякало його дівчаток. Боязко підняв мобільник, повернув екраном до себе — і отетерів!..

Його спалювали вогненні очі дракона, якого осідлала злюща кістлява смерть... Дракон був живий. Зовсім не крісло, а пекельне чудовисько!.. А смерть не лише наганяла жах, вона була переляканою! Лев ще ніколи не чув і не бачив, щоб смерть боялася!.. І ще помітив, що смерть на моніторі наче приховувала своїми кістками... текст!

Лев згадав, що в час, коли годинник на ратуші востаннє пробемкав північ, він сфотографував крісло дракона!.. Єдиний спалах фотокамери — і все! Аж мер сахнувся того спалаху.

«Здається, почалося!..» — подумав Безрукий. Укинув телефон у кишеню, заглянув на кухню. Дівчатка трохи заспокоїлися. Марі запалила освячені свічки і якимсь зіллям обкурювала кухню. Дим стояв, як на пасовиську, коли палили солому. Але був цей дим добрий, м'який і легкий. Лев відчув, що цей дим проганяє його з дому разом з телефоном...

— Я скоро! — сказав Марі. Дружина лише недовірливо кивнула головою.

Борислава Болеславівна, уздрівши Безрукого на кафедрі ледь не за півдня до лекцій, звела лагідно брови, та все ж суворо мовила:

— Здається, ви, Леве Львовичу, йдете на поправку... Ось що значить дисципліна.

— Я схуд на п'ять кілограмів, — буркнув Лев і прикусив язика. Схаменувся, що не те ляпнув.

— Правильно, — потрактувала це по-своєму мудра декан.

Бо почали працювати. Я переглянула деякі ваші нотатки про львівських привидів. Похвально. Ваші привиди, як живі. Мені цікаво...

— Мені теж...

— Тоді до роботи, доценте! Не буду вас відволікати. Бо пахне сенсацією. А нюх на сенсації у мене з пелюшок... — Борислава Болеславівна щезла з кабінету. Безшумно, як привид. Де вона так наловчилася?

«Ти б на чоловіка якого краще нюх нагострила! — подумки порадив їй Безрукий. — Може, не була б такою змією гримучою!»

Лев увімкнув свій робочий комп'ютер. Той захарчав, як сухотник. Безрукий хотів одним ударом його добити, щоб більше не страждав. Але, по-перше, це державне майно. А по-друге, він йому потрібен — кров з носа! Негайно! Цієї ж миті!.. Як повітря, як вода, як усе!..

Перекинув фотографію з телефону на комп'ютер. Зараз маленька пауза, відкриється файл, і він у деталях роздивиться нічне фото!.. Страх і нетерпіння сплелися в Левові і перетворили його на клубок нервів. Безрукому було байдуже, що через мить станеться з тим клубком. Дістане він інфаркт, інсульт чи спазм кишок — не має значення! Бо його мозок прагнув одного — тексту!.. Прихованих кістками смерті карлючок! Знати, що там написано! А далі — хоч кінець світу!..

Дракон і смерть видалися йому одним цілим. Здавалося, смертельний дракон зараз вискочить з монітора і тут-таки його спопелить. Сліду мокрого