Талiсман - Стівен Кінг

Баст підсунувся до Вовкового обличчя і злісно пробурчав:

— Якщо ти миттю не вивернеш кишені на стіл, я розквашу тобі носа.

Джек м’яко сказав:

— Зроби це, Вовку.

Вовк застогнав. Тоді він витягнув праву руку з кишені комбінезона. Він нахилився над столом, витягнув руку вперед і розтулив пальці. На шкіряний стіл впали три дерев’яних сірники і два маленьких, відполірованих водою камінці, зернисті й кольорові. Коли він показав ліву руку, ще два гарненьких маленьких камінці викотилися до інших.

— Таблетки! — Сінґер кинувся до них.

— Не будь ідіотом, Сонні, — сказав Ґарднер.

***

— Через тебе я виглядав, як лошара, — сказав Сінґер Джеку тихим, але лютим голосом, коли вони прямували сходами на вищі поверхи. Пошарпаний килим з трояндами застеляв ці сходи. Лише головні кімнати на нижньому поверсі «Священного Дому Сонця» було оздоблено й прибрано, а решта виглядали старими й занедбаними. — Ти пошкодуєш про це, обіцяю — тут ніхто не виставляє Сонні Сінґера козлом. Я фактично керую цим місцем, ви, двоє ідіотів. Господи! — Його палаюче вузьке обличчя опинилося біля Джека. — То був крутий трюк, тупак і його срані камінці. Тобі ще довго доведеться розплачуватися за нього.

— Я не знав, що в нього щось було в кишенях, — відповів Джек.

Сінґер раптом спинився за крок перед Джеком і Вовком. Його очі звузилися; здавалося, що все обличчя миттю зменшилося. Джек зрозумів, що відбудеться, ще за мить до того, як Сінґерова рука боляче ляснула його по щоці.

— Джеку? — прошепотів Вовк.

— Усе гаразд, — відповів Джек.

— Якщо ти завдаєш мені шкоди, я завдам тобі вдвічі гіршої шкоди, — сказав Сінґер Джекові. — Якщо ти ображаєш мене перед Превелебним Ґарднером, я тебе в чотири рази більше ображу. Затямив?

— Ага, — сказав Джек. — Гадаю, затямив. Хіба нам не треба видати якийсь одяг?

Сінґер розвернувся і пішов уперед, а Джек завмер на мить і дивився на напружену спину хлопця, що піднімався сходами. «Ти також, — сказав він сам до себе. — Ти і Озмонд. Одного дня». Тоді він рушив далі, а Вовк побрів за ним. У довгій кімнаті, заставленій коробками, Сінґер нервово дриґався біля дверей, доки високий хлопець із порожнім виразом обличчя і манерами сновиди відшукував на полиці їхній одяг.

— І черевики. Ти знайдеш йому потрібні черевики. Інакше — весь день простоїш із лопатою, — сказав Сінґер із дверей, навмисне оминаючи поглядом працівника. Втомленої огиди він, певно, навчився в Сонячного Ґарднера.

Зрештою хлопець знайшов пару важких квадратних чорних черевиків на шнурівках тринадцятого розміру, що стояли в кутку комірчини. Джек узув їх Вовкові на ноги. Тоді Сінґер відвів їх на вищий поверх, там були спальні. Тут уже ніхто не прагнув замаскувати справжньої природи «Сонячного Дому». Вузький коридор простягався на всю довжину будинку і сягав п’ятдесяти футів завдовжки. З обох боків розташовувалися ряди вузьких дверей з віконцями на рівні очей. На Джекову думку, так звані спальні більше скидалися на камери.

Сінґер повів їх завузьким коридором і спинився біля одних дверей.

— У перший день ніхто не працює. Повноцінний робочий день почнеться завтра. Тож заходьте сюди й до п’ятої почитайте свої Біблії. Я повернуся і випущу вас на час сповіді. І перевдягніться в місцевий одяг, ясно?

— Ти маєш на увазі, що зачиниш нас тут на найближчі три години? — запитав Джек.

— Хочеш, щоб я потримав тебе за ручку? — вибухнув Сінґер, і його обличчя знову почервоніло. — Дивіться, якби ви були добровольцями, я б дозволив вам прогулятися і роздивитися місцину. Але оскільки про вас піклується штат і вас направив сюди місцевий поліційний відділок, то ви за крок від кримінального ув’язнення. Можливо, якщо вам пощастить, за тридцять днів ви станете добровольцями. А поки що заходьте в свою кімнату й починайте поводитися, як людські створіння, створені за подобою Божою, а не як тварини. — Він нетерпляче встромив ключ у замок, відчинив настіж двері й став збоку. — Заходьте. У мене є ще справи.

— Що трапиться з усіма нашими речами?

Сінґер театрально зітхнув.

— Маленький гівнюче, ти гадаєш, нам захочеться щось у тебе вкрасти?

Джек утримався від відповіді. Сінґер знову зітхнув.

— Ну гаразд. Ми збережемо все для тебе у скриньці з твоїм іменем. Все лежатиме внизу, в кабінеті Превелебного Ґарднера, разом із твоїми грошима — до моменту звільнення. Ясно? Заходьте всередину, доки я не покарав вас за непослух. Я не жартую.

Вовк і Джек зайшли до маленької кімнатки. Коли Сінґер захряснув двері, автоматично ввімкнулося світло, і хлопці роздивилися позбавлену вікон кабіну з двоповерховим металевим ліжком, маленьким кутовим умивальником і металевим стільцем. Більше там не було нічого. На білій гіпсокартонній стіні виднілися жовті сліди від скотчу, яким попередні мешканці приклеювали картинки. Замок замкнувся. Джек і Вовк озирнулися і побачили в маленькому прямокутному віконці зле Сінґерове обличчя.

— Поводьтеся ж тепер добре, — сказав він, вищирився і зник.

— Ні, Джекі, — сказав Вовк. Від його голови до стелі лишалося не більше дюйма. — Вовк не може залишатися тут.

— Краще сядь, — сказав Джек. — Хочеш спати на нижньому чи на верхньому ліжку?

— Що?

— Обирай нижнє і сідай. Ми вскочили в халепу.

— Вовк знає, Джекі. Вовк знає. Це погане, погане місце. Не можу тут лишатися.

— Чому це погане місце? Ну, тобто звідки ти знаєш?

Вовк важко вмостився на нижнє ліжко, кинув новий одяг на підлогу й підняв з ліжка книгу і дві брошурки. Книга виявилася Біблією, оправленою в палітурку з тканини, що нагадувала штучну блакитну шкіру. Брошурки, які також лежали на Джековому ліжку, називалися «Важка дорога до вічної благодаті» та «Бог тебе любить!».

— Вовк знає, і ти знаєш, Джекі. — Вовк кинув на хлопчика майже сердитий погляд. Тоді він знову зиркнув на книги в руках, почав перевертати їх, мало не обнюхувати. Джеку спало на думку, що це перші книги, які Вовк бачив у своєму житті.

— Білий чоловік, — сказав Вовк так тихо, що Джек ледь розчув.

— Білий чоловік?

Вовк узяв одну брошурку і показав обкладинку на звороті, на якій публікувалася чорно-біла фотографія Сонячного Ґарднера. Його чудове волосся