Українська література » Фентезі » Талiсман - Стівен Кінг

Талiсман - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Талiсман - Стівен Кінг
брижилася навколо Джека у ту мить: він відчув, що знову опинився на Територіях, от тільки Території тепер були злими і загрозливими, а повітря повнилося брудним димом, спалахами полум’я і криками катованих тіл.

Сильна рука стиснула його лікоть і втримала від падіння. Замість бруду і диму Джек відчув важкий запах солодкого одеколону — Ґарднер пахтився ним надто сильно. Меланхолійні сірі очі вдивлялися в його власні.

— Ти був поганим хлопчиком, Джеку? Ти був дуже поганим хлопчиком?

— Ні, ми лишень голосували, і…

— Гадаю, ти трішки обдовбаний, — сказав превелебний Ґарднер. — Треба приділити тобі особливу увагу, чи не так? — Рука відпустила його лікоть. Ґарднер трішки відступив і знову надягнув окуляри. — Як на мене, у тебе й прізвище є.

— Паркер.

— Та-а-ак. — Ґарднер зняв з очей окуляри й, пританцьовуючи, повернувся до Вовка, уважно розглядаючи його.

Було незрозуміло, чи повірив він Джеку, чи ні.

— Овва, — сказав він. — А ти здоровань, чи не так? Вочевидь, богатир. Ми, слава Богу, достоту знайдемо тут роботу для такого великого сильного хлопця. Чи міг би я попросити тебе побити рекорд містера Джека Паркера і назвати мені своє ім’я?

Джек із тривогою зиркнув на Вовка. Він схилив голову і важко дихав. Блискуча цівка слини стікала з кутика рота до підборіддя. Чорна пляма чи то від бруду, чи то від мастила замурзала крадений реглан «СПОРТИВНА СЕКЦІЯ». Вовк похитав головою, але в цей жест не вкладалося жодного значення — перевертень міг просто відганяти муху.

— Ім’я, синку? Ім’я? Ім’я? Тебе звати Біллом? Полом? Артом? Семмі? Ні, щось неймовірно просте, я певен. Може, Джордж?

— Вовк, — відповів Вовк.

— О, це вже добре. — Ґарднер посміхнувся їм обом. — Містер Паркер і містер Вовк. Офіцере Вільямсе, чи не провели б ви їх усередину? І чи ж не щастя, що містер Баст уже прибув? Присутність містера Гектора Баста, одного з наших помічників, між іншим, означає, що ми, можливо, зможемо одягнути містера Вовка. — Він зиркнув на хлопчиків поверх оправи. — Тут, у Біблійному Домі, ми віримо, що солдати Господні крокують краще, коли вони крокують у формі. А Гек Баст майже такий самий великий, як і твій друг Вовк, юний Джеку Паркере. Тож з точки зору як дисципліни, так і одягу вас забезпечено всім найкращим. Зручно, правда?

— Джеку, — сказав Вовк тихо.

— Так.

— У мене голова болить, Джеку. Дуже болить.

— Твоя маленька голівка болить, містере Вовк? — Превелебний Сонячний Ґарднер пританцьовував навколо Вовка і м’яко поплескав його по руці. Вовк відсмикнув руку, а його обличчя викривила цілковита огида. Джек розумів, справа в одеколоні — той важкий нав’язливий аромат був як аміак для чутливих Вовкових ніздрів.

— Не зважай, синку, — сказав Ґарднер, наче й не зачеплений тим, що Вовк відсахнувся від нього. — Містер Баст або містер Сінґер, інший наш помічник, потурбуються про це всередині. Френку, я ж наче сказав тобі провести їх у «Дім».

Офіцер Вільямс зреагував так, наче його вкололи в спину шпилькою. Його обличчя стало лютішим і він перетягнув свою тушу через ґанок до вхідних дверей.

Сонячний Ґарднер ще раз підморгнув Джекові, і хлопчик зрозумів, що весь цей чепуристий вигляд — лишень безрезультатний спосіб розважитися: чоловік у білому — холодний і божевільний. Важкий золотий ланцюг із дзенькотом випав із рукава Ґарднера і завис на його великому пальці. Джек почув, як удар батога розриває повітря, і цього разу впізнав темно-сірі очі Ґарднера. Ґарднер був Двійником Озмонда.

— Всередину, юні друзі, — сказав Ґарднер і злегка вклонився, показуючи на відчинені двері.

2

— До речі, містере Паркер, — сказав Ґарднер, коли вони вже зайшли всередину, — може, ми зустрічалися раніше? Має ж бути якась причина, чому ти виглядаєш так знайомо, правда?

— Я не знаю, — відповів Джек, уважно роздивляючись дивний інтер’єр Біблійного Дому.

На трав’янисто-зеленому килимі біля стіни стояли довгі дивани, вкриті темно-синьою тканиною. Біля протилежної стіни розташувалися два масивні столи, обтягнені шкірою. За одним зі столів сидів прищавий підліток, що знуджено поглянув на них, а тоді повернувся до екрану, з якого телепроповідник віщав щось проти рок-н-ролу. Підліток, що рівно сидів за столом, агресивно зиркнув на Джека. Сам він був струнким і темноволосим, а вузьке обличчя виглядало розумним і злим. До кишені його білого гольфа було причеплено прямокутну табличку з іменем, на якій зазначалося: СІНҐЕР.

— І все ж, гадаю, ми вже зустрічалися раніше, чи не так, мій хлопчику? Запевняю тебе, так і було — я не забуваю, я фізично не здатен забути обличчя хлопчика, з яким зустрічався. Ти вже колись потрапляв у такі халепи, Джеку?

Джек відповів:

— Я ніколи не бачив вас раніше.

По той бік кімнати з синього дивана підвівся дебелий хлопчина, який стояв тепер, виструнчившись. Він також носив білий гольф і військову табличку з іменем. Його руки неспокійно совались з боку й до пояса, до кишені блакитних джинсів і знову до боків. Його зріст становив щонайменше шість футів три дюйми, а вага сягала трьох сотень фунтів. Щоки й лоб укривали прищі. Це, вочевидь, був Баст.

— Добре, я думаю, що пізніше згадаю про це, — сказав Сонячний Ґарднер. — Геку, йди сюди й допоможи нашим новоприбулим біля столу, гаразд?

Набурмосившись, Баст побрів уперед. Він сунув просто на Вовка, відступив останньої миті вбік і ще більше набурмосився. Якби Вовк розплющив очі (а він не зробив цього), то побачив би лише вкрите прищами чоло Баста і схожі на ведмежі підступні маленькі очиці, що позирали на нього з-під волохатих брів. Баст перевів погляд на Джека, пробурмотів: «Ідем», — і махнув рукою в напрямку столу.

— Зареєструйте, а тоді поведіть їх у пральню за одягом, — сказав Ґарднер безбарвним голосом. Блискучий глянц його посмішки сяйнув на Джека. — Джек Паркер, — м’яко сказав він. — Цікаво, хто ти насправді, Джеку Паркере. Басте, переконайся, що в них все повиймали з кишень.

Баст ощирився.

Сонячний Ґарднер перетнув кімнату в напрямку Френкі Вільямса, котрий, вочевидь, уже згорав від нетерпіння. Ґарднер ледаче дістав з внутрішньої кишені піджака довгий шкіряний гаманець. Джек бачив, як він відраховує гроші копові в руки.

— Дуй сюди, шмаркачу, — сказав хлопець за столом, і Джек повернувся, щоб побачити його. Хлопець грався олівцем. Його вищир демонстрував неймовірну

Відгуки про книгу Талiсман - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: