Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

— День видався, що треба, государю, — промовив Кайлем аб Рордан, коли їхній загін проминув браму Кайр Ґвалхалу і виїхав на широку Королівську площу, вкриту свіжим, недавно випалим снігом, який сліпуче сяяв у промінні вранішнього сонця. — Ми ніби навмисно підгадали.

Імар лише мовчки кивнув у відповідь і кинув швидкий погляд на Ґарвана аб Малаха, який їх супроводжував. Міністр права та справедливості ледь помітно всміхнувся на ці слова — схоже, його, як і короля, розважила думка про те, ґенерал навіть не підозрює, наскільки він близький до істини. Кайлемова донька Елвен дуже гостро відчувала прийдешні зміни погоди, хоча, за власним твердженням, мала лише слабенький провидницький хист, який не годився ні на що інше, крім таких-сяких погодних передбачень. Імарові важко було уявити, на що ж тоді здатні сильні провидиці, бо й „такі-сякі“ передбачення Елвен завжди справджувались і виявлялися надзвичайно точними. Так, наприклад, ще кілька днів тому вона знала, що цієї ночі нарешті вщухне паскудний північно-західний вітер, який мордував місто впродовж останнього тижня, і сьогоднішній день буде, хоч і дуже холодним, але ясним та тихим.

Імар ніколи не любив зиму, але зараз радів, що цьогоріч вона видалася такою суворою. Сніг, мороз та постійні хуртовини надійно втримували поборчі когорти в місцях їх зимового квартирування, тому ніщо не заважало королю зміцнювати свої позиції в столиці і по всьому Ханґованському Князівству, яке майже цілком перебувало під контролем армійських підрозділів на суші та військового флоту з моря. За чотири тижні, що минули від початку відкритого протистояння, Імарів авторитет серед мешканців Ханґована помітно зріс, і це пояснювалося кількома сприятливими обставинами. Передовсім, не здійснилися побоювання простих городян, що вони виявляться найбільш постраждалою стороною в цьому конфлікті. Певна річ, будь-яка діяльність, спрямована проти королівської влади, тягла за собою негайне й суворе покарання, але тих ханґованців, що не лізли в політику і продовжували жити своїм звичним життям, військові не чіпали. Зовсім інакше було в кількох районах міста, де попервах хазяйнували поборники, яким аж руки свербіли зігнати на кому-небудь свою безсилу лють; тож коли їх остаточно відтіснили до Палацу Святої Віри, місцевий люд зітхнув мало не з полегшенням.

Крім того, незважаючи на протистояння та невпевненість населення в завтрашньому дні, продовольчі ціни в столиці не піднялися вище звичайного для зими рівня, ба навіть виявилися нижчими, ніж у минулі роки. Ханґован, як, власне, й усі великі міста західного узбережжя, годувався переважно з моря — завдяки рибальству та торгівлі з Абрадом. А перехід порту під контроль королівських чиновників призвів до зниження митних зборів, бо тепер ні рибалкам, ні абрадським купцям не доводилося вносити платню відразу до двох скарбниць — державної та поборчої, і вони могли продавати свої товари дешевше.

І, нарешті, через запровадження військового стану, в Ханґовані останнім часом істотно зменшилася кількість пограбувань та вбивств. На відміну від поборників, що були головно заклопотані пошуком вільнодумців, чаклунів та інших порушників канонів Святої Віри, армійські патрулі зосереджували свою увагу на звичайних злочинцях і протягом чотирьох тижнів, у тісній взаємодії з міською вартою, виловили їх більше, ніж було видано до рук правосуддя за попередні чотири місяці. А їхні страти замінили для охочих до видовищ ханґованців реґулярні вистави з покарання віровідступників, які раніше влаштовувала Конґреґація.

За чверть години королівський загін наблизився до площі Навай Кинтав, на схід від якої стояв величний собор Перших Святих, а із західного боку височіла не менш велична споруда Палацу Святої Віри, обнесена високим та міцним муром. Наразі це була єдина територія в усьому місті, яка не скорилася королівській владі. Ще вчора і площа, і сусідні з нею будівлі перебували під контролем поборників, а по зовнішньому периметру стояли вірні королю війська. Досі це були пропускні застави на всіх вулицях, вуличках і провулках, що вели до площі, але сьогодні вночі, за наказом ґенерала аб Рордана, сюди стягли значні сили — і не лише піхоту та кавалерію, а й навіть артилерію.

На світанні військові потіснили супротивника, змусивши його відступити до Палацу Святої Віри, а самі зайняли південну частину площі і на час прибуття короля якраз закінчили встановлювати гармати, жерла яких було спрямовано на твердиню поборників. Сили Конґреґації переважно зосередилися довкола палацу, а посеред площі зібрався чималий натовп простих городян, якими керувало кілька чоловіків у білих сутанах проповідників. Люди викрикували на адресу військових прокльони, але близько підходити не наважувалися, бо між гарматами стояли шеренги королівських стрільців, тримаючи напоготові рушниці, а на сусідніх вулицях вишикувались у бойові порядки гусари та піхотинці.

Назустріч Імарові виїхав полковник Тейл аб Ерхар, що керував усією операцією, а також капітан Фергас аб Ґвиртир, під чиєю орудою перебувала стрілецька рота з артилерією. Відсалютувавши, полковник доповів, що поборники навідсіч відмовляються виконувати королівський наказ. Цього й слід було очікувати, бо вимоги, які озвучувалися впродовж останніх кількох днів були вкрай жорсткими — видача до рук правосуддя понад трьох десятків високопосадовців Конґреґації, включно з Айваром аб Фердохом, за звинуваченням у державній зраді.

Ясна річ, ніхто з перерахованих у наказі не палав бажанням відстоювати свою невинність у суді, надто ж після того, як минулого линнара за цим самим звинуваченням було страчено Монроя аб Кодвала, секретаря Священної Канцелярії з питань чистоти віровчення. Зайняти таку непримиренну позицію Імара спонукала отримана від Ґарвана аб Малаха інформація, що верховний поборник та його прибічники, украй стривожені зростанням популярності принца Лаврайна, почали схилятися до того, щоб піти на істотні поступки королю, аж до визнання його указу про утворення Державної Ради, і домовитися з ним про перерозподіл повноважень. Проте Імар розумів, що ці поступки будуть лише тактичними і тимчасовими, до того ж він ставив собі за мету цілковите усунення поборників від влади, тому вирішив зіграти на випередження і висунув такі умови, на які не могли пристати навіть помірковані члени Поборчої Ради. А радикально налаштовані керівники Конґреґації на цей час уже повтікали з Ханґована і приєдналися в Бланаху до Лаврайна, якого визнали своїм лідером. Вони були свідомі того, що в разі успіху молодий принц підпорядкує