Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

І до обіду, й під час обіду Ґвен не вдалося нормально поговорити з Ейрін, бо в їхню розмову постійно хтось втручався. Та й, власне, вона однаково не могла б сказати їй найголовнішого, поки був ризик, що їх хтось почує, тому відклала це на потім. Коли обід закінчився, Ґвен вибачилася перед дівчатами, які сподівалися ще бодай ненадовго потримати її в своїй компанії, сказала, що збирається трохи відпочити, й пішла до свого помешкання на четвертому поверсі. Його так і залишили за нею, оскільки вона, попри втрату Іскри і від’їзд (як гадалося, назавжди) з Тір Мінегану, зберігала за собою титул високої пані та всі відьомські привілеї і протягом цих двох років продовжувала фіґурувати в офіційних документах Сестринства.

На вхідних дверях помешкання вже висіла нова табличка „Ґвенет вер Неріс“, а всередині в усіх кімнатах було чисто прибрано, свіжо, в повітрі носився ледь відчутний квітковий аромат. У передпокої Ґвен виявила не лише сумку, яку привезла сама, а й обидві свої валізи з корабля. Вона не стала їх негайно розбирати, просто перенесла до спальні й видобула із сумки чисту зміну одягу та косметичне приладдя. Потім пройшла до мильні, наготувала собі ванну і довгенько пролежала в гарячій воді, надолужуючи втрачене за ті дні, що їх провела в морі. У Рондаві Ґвен не хотіла марнувати часу, чекаючи, коли нагодиться великий корабель, тому сіла на перший же бриґ, який ішов до Тір Мінегану. А там не знайшлося нічого схожого на ванну; та й місця в найбільшій і найрозкішнішій каюті вистачало лише для вузьких, хоч і глибоченьких, дерев’яних ваганів.

На щастя, її ніхто не турбував. Схоже, сестри, які з тих або інших причин ще не встигли поспілкуватися з нею, вирішили зачекати з цим до вечора, а зараз дати їй спокій. Ґвен досхочу поніжилась у ванні, потім надягла пухнастий рожевий халат, повернулася до спальні і, влаштувавшись на м’якому ослінчику перед дзеркалом, висушила чарами та розчесала своє коротке русяве волосся. Ще того знаменного дня, коли в ній відродилася відьомська сила, вона рішуче й безжально обрізала довгі коси, вважаючи їх геть непрактичними. Вони були потрібні лише для того, щоб відповідати уявленням простих катерлахців про те, як повинна виглядати знатна пані та майбутня королева; але їй більше не доведеться ні під кого підлаштовуватися, тепер вона може бути сама собою, ким і була завжди, відколи з’явилася на світ. Бути просто відьмою…

Відчувши, що вже повністю суха, Ґвен одяглася й заходилась перекладати свої речі до шафи. Вона привезла з собою лише невелику їх частину, і не тільки тому, що не хотіла обтяжувати себе в дорозі. Ці речі нагадували їй про останні два роки, проведені без Іскри, і вона вирішила взяти лише найпотрібніші з них — а згодом і їх замінити на нові.

Коли Ґвен закінчувала розбирати валізи, почувся стукіт у двері. Миттю визначивши особу гості (як же приємно мати повну відьомську силу!), вона поквапилася впустити її. Ввійшовши до передпокою, Ейрін нерішуче промовила:

— Вибач, якщо невчасно, але язикаті Морін і Брі не дали нам поспілкуватися. От я й подумала…

— Ні-ні, все гаразд, — урвала її Ґвен, проводячи до вітальні. — Тобі я завжди рада, бо ти… Ой, до дідька обережність. — Вона рвучко обняла Ейрін і палко прошепотіла. — Дякую тобі за все! Я твоя вічна боржниця. Спершу ти врятувала моє жалюгідне відьмаче життя, а тепер подарувала мені життя відьомське.

Дівчина вивільнилася з її обіймів і спантеличено закліпала очима.

— Ти серйозно, Ґвен? Невже справді віриш у цю дурницю? Навіть Мораґ мусила визнати, що поквапилася з висновками, а ти… на тебе я й подумати не могла. У жодному листі ти не обмовилася про це ні словом. Навіть натяку в них не було.

— Листи міг хтось прочитати, — пояснила Ґвен. — І прошу тебе, не вдавай святу невинність. Я не просто вірю, я знаю, що ти доклала до цього руку. Знаю від самого початку. Тієї ночі я бачила тебе вві сні. Ти схопила зірку з неба, вклала її мені в груди, а потім притулила пальця до вуст і промовила: „Тільки нікому не кажи, хай це буде нашою таємницею.“ Ще якийсь час я лежала в напівсні, виразно відчуваючи твою недавню присутність, а тоді остаточно прокинулась — і виявила в себе Іскру. Я певна, що не марила, це точно. Якоюсь мірою мій сон відображав дійсність. Можливо, ти й сама цього не усвідомлювала, а зробила все, коли спала.

Ейрін приречено зітхнула й похитала головою.

— Ні, я не спала. І зробила це цілком свідомо… Тільки не питай про деталі. Що менше ти знатимеш, то краще.

Ґвен дуже хотіла почути, як же це сталося, але стримала свою цікавість і вирішила не наполягати. Розуміла, що рано чи пізно Ейрін сама їй усе розповість — тоді, коли буде до цього готова.

— Гаразд, — погодилась вона, — нічого не питатиму. Найголовніше я й так знаю. Саме тобі я завдячую всім, що в мене є — і життям, і силою.

— Ой, прошу, не треба, — мало не благально мовила Ейрін, умостившись на м’якому дивані біля вікна. — В обох випадках з мого боку не було ніякого подвигу, ніякої самопожертви. Я, власне, майже нічого й не робила. Тоді, на Іхелдиройдському тракті, лише на короткий час поділилася з тобою своєю Іскрою, і ми про це вже не раз говорили. А коли до мене прилетіла Іскра сестри Неріс, щоб я знайшла їй нову відьму, то я просто вказала на тебе. От і все, більше нічого.

— А могла ж і не вказувати, — зауважила Ґвен. — Ти ж розуміла, як це ризиковано, розуміла, що тебе негайно запідозрять. І якби тобі не вдалося ошукати Кейліон та Івін, ти потрапила б у дуже кепську ситуацію.

Ейрін пустотливо всміхнулася:

— Я була певна, що зможу викрутитись. Одна з переваг виховання принцес у тому, що їх змалечку навчають переконливо брехати й уміло прикидатися. В усякому разі, дід та батько мене цього навчали. Пояснювали,