Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

— Ще ні, сказала, це зачекає, — відповіла Ґвен, присівши поруч із Ейрін. — А я й не кваплюся. Мені нема куди поспішати. Абрад я вже бачила, тепер хочу знову пожити на Тір Мінегані. І якщо найстарші вирішать, що тепер я формально нова відьма, тому мушу починати зі складання заліків з усіх базових плетив, хай так і буде, я не стану заперечувати.

— Івін розповідала, що на цьому наполягають Лорна і Майрен. А Левелла, Енид і Аверлін дотримуються іншої думки. Вони пропонують вважати, що ти схибила на попередніх іспитах, і не враховувати той час, коли була відьмачкою. Тоді ти зможеш вимагати нових іспитів лише в середині монфовіра.

Ґвен стенула плечима.

— Я й на це згодна. Кажу ж тобі, що нікуди не кваплюся. Я ніде не була такою щасливою, як тут, на Тір Мінегані. Залюбки навчатимусь далі, тим більше що найстарші доповнили проґраму новими плетивами з поборювання чорних чарів. Якщо ти не проти, попрошу сестру Кейліон, щоб вона дозволила ходити разом з тобою на інфернальні сили.

— Авжеж я не проти, — жваво відповіла Ейрін. — Буду тільки рада твоєму товариству. Кейліон дуже цікаво веде заняття, тобі має сподобатись.

— Напевно сподобається. Раніше я дуже шкодувала, що вона не наставниця, у неї ж такий величезний досвід. А ще я хочу поглибити свої знання з теорії передбачень. Тебе ж навчає Івін?

Ейрін видимо збентежилась і відвела погляд.

— Ні. Івін вирішила, що мені буде краще займатися з провидицею, і запросила Ґлиніш вер Лейфар. Я тобі про це не писала, щоб не навіювати сумних спогадів.

— Так, розумію, — сказала Ґвен. — Ще недавно мені б і справді було неприємно… а тепер просто байдуже. Не скажу, що я вже пробачила і Ґлиніш, і сестрі Лін, проте зла на них більше не тримаю. Воно залишилось у минулому разом із моїм відьмацтвом. — Їй знову захотілось обняти Ейрін і ще раз подякувати за цей дивовижний, неймовірний подарунок, але вона стримала себе. — Ну, і яка з Ґлиніш учителька?

— Загалом, гарна. Досить дохідливо викладає матеріал. Тільки мене напружує її прагнення сподобатись мені.

— Це нормально. Кожна чаклунка хоче подобатись відьмам.

— Так, знаю. Але Ґлиніш поводиться якось дивно. У її спробах потоваришувати зі мною я не відчуваю справжньої щирості.

— Це теж нормально, — сказала Ґвен. — Прикро, але нормально.

Ейрін заперечно похитала головою:

— Ні, я інше мала на увазі. Навіть не знаю, як правильно це висловити. Ідеться зовсім не про те, що вона домагається моєї прихильності з чистого розрахунку. Тут я згодна з тобою, це було б нормально, я ще в Леннірі звикла до такого ставлення, хоч воно завжди мене засмучувало. Та з Ґлиніш усе інакше, дуже заплутано й незрозуміло. Складається враження, що насправді вона не хоче заводити зі мною дружніх стосунків, але чомусь це робить — мало не надсилу, всупереч власній волі. І при всьому тому я не відчуваю в її ставленні до мене ніякого фальшу, вона явно симпатизує мені… Просто не збагну, як це може поєднуватись.

— А я, здається, здогадуюсь, — сказала Ґвен. — Мабуть, Ґлиніш із тих чаклунок, які вважають, що їм не варто близько сходитися з відьмами. От зі мною вона завжди трималась відсторонено, зберігала дистанцію. Але тебе вона навчає, а не просто асистує сестрі-наставниці. Це велика рідкість і неабияка честь. Ґлиніш прагне виправдати виказану їй довіру, тому й намагається потоваришувати з тобою, хоча це суперечить її поглядам на стосунки між відьмами та чаклунками.

— Може, й так, — невпевнено мовила Ейрін; було видно, що Ґвенине пояснення її не задовольнило. — Та, зрештою, це не повинно мене обходити. Головне, що Ґлиніш непогана вчителька, а як вона ставиться до мене — її приватна справа. Мені ж варто більше перейматися налагодженням стосунків із сестрами.

— А хіба в тебе з цим проблеми? — здивувалася Ґвен. — Ти мені нічого не писала. Ну, лише про малу причепу Олвен, але ж це несерйозно. Та й Бронах розповідала, що ти на диво добре з усіма ладнаєш, ні з ким не ворогуєш, навіть не сваришся.

— Взагалі, так, — визнала Ейрін. — І я щодня собі це тверджу, переконую себе, що все склалося для мене якнайкращим чином. Проте я маю один недолік — в усьому прагну досконалості. Мені дуже прикро через Олвенину ворожість. Мене засмучує, що в Тахріні є Альса, для якої я залишаюсь пихатим і зарозумілим дівчиськом, що заморочило багатьом сестрам голови своєю фальшивою Первісною Іскрою. Мені гірка сама думка, що дехто розглядає мене, як загрозу Сестринству, і через те ставиться до мене упереджено, з великою осторогою. Я вже не кажу про тих сестер, що тихо, але відчайдушно заздрять моїй силі — та з цим доводиться миритись.

— І з усім іншим також доведеться, — зауважила Ґвен. — Хоч як ти намагатимешся, тобі ніколи не вдасться розвіяти всі побоювання за долю Сестринства. Навіть Шайна не може їх позбутись — а вона ж до тебе гарно ставиться й довіряє твоїй розважливості.

— Та я розумію. Я все розумію. Добре хоч Івін підібрала наставниць, які не тицяють мені цим в обличчя, не користаються з першої-ліпшої нагоди, щоб застерегти мене від від найменших думок про мою вищість над рештою відьом… Знаєш, Ґвен, ще недавно я віддала б усе на світі, лишень би моя Іскра була така ж, як у інших сестер. Але тепер я не певна, що хотіла б цього. Тоді б Іскра сестри Неріс не прилетіла до мене, щоб я вказала їй нову відьму, вона шукала б її самостійно, і зовсім не факт, що зупинила б свій вибір на тобі — бо, крім тебе, було ще кілька десятків рівноцінних претенденток. — З цими словами Ейрін пильно подивилася на Ґвен. — Насправді це я повинна тобі дякувати. Ти знайшла виправдання для моєї Первісної, показала мені, що вона вона може приносити й