Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

– Битися? – перепитав Фродо. – Що ж, гадаю, може дійти і до цього. Та запам’ятай: тут не повинно скоїтися гобітовбивство, навіть якщо йдеться про гобітів, котрі переметнулися на чужий бік. Тобто по-справжньому переметнулись, а не просто слухаються наказів розбійників, боячись їх. Жоден гобіт у Ширі ніколи не вбив іншого навмисно, тож цього не буде і зараз. Краще взагалі нікого не вбивати, якщо нам пощастить. Стримуйте свої пориви та руки до останнього можливого моменту!

– Якщо цих розбійників багато, – сказав Мері, – то бійка, безперечно, буде. Ти не врятуєш Лото чи Шир тільки своїм приголомшеним сумним виглядом, любий мій Фродо.

– Ні, – додав Піпін, – удруге ми вже їх так легко не налякаємо. Цих ми захопили зненацька. Та, коли вони зберуться разом і їх побільшає, вони стануть значно сміливіші. Нам треба подумати про сховок на цю ніч. Зрештою, нас лише четверо, хоча ми й озброєні.

– У мене є ідея, – озвався Сем. – Ходімо до старого Тома Домосела на Південній Вулиці! Він завжди був хоробрим гобітом. І в нього є багато хлопчисьок, із котрими я приятелював.

– Ні! – відказав Мері. – Нічого думати про сховок на ніч. Саме це наш народ і робив, і саме це до вподоби цим розбійникам. Тоді вони просто наскочать, зібравшись на силі, затиснуть нас у куток і схоплять або викурять звідси. Ні, ми повинні діяти негайно.

– Діяти? Як? – запитав Піпін.

– Підняти Шир! – відповів Мері. – Зараз! Збудити цілий народ! Вони ненавидять усе це, ти ж бачиш: усі, крім хіба одного-двох негідників і жменьки дурнів, котрі хочуть бути важливими, проте геть не розуміють, що тут відбувається насправді. Ширським мешканцям так довго жилося затишно, що вони просто не знають, що робити. Потрібен лише сірник – і всі вони як один запалають. Служакам Боса про це відомо. Вони спробують розчавити нас і заглушити наш голос. У нас обмаль часу… Семе, можеш збігати до Домоселової садиби, якщо хочеш. Він головний у цій окрузі й найхоробріший. Ну ж бо! Я збираюся засурмити в роганський ріжок – нехай усі послухають музику, якої ніколи не чули раніше.

* * *

Вони поїхали назад до центру села. Там Сем повернув і помчав учвал вулицею, що вела на південь до Домоселів. Але не встиг він далеко від’їхати, як почув несподівано дзвінкий клич ріжка, що зірвався у небо. Клич той відлунив од далеких пагорба та полів і був такий переконливий, що Сем мало сам не розвернувся і не кинувся назад. А його поні став дибки і заіржав.

– Уперед, друже, вперед! – гукнув Сем. – Невдовзі ми повернемося.

Потім він почув, що Мері змінив тон сигналу, й угору вже полинув ріжковий клич Цапокраю, від якого забриніло повітря:

Вставайте! Вставайте! Страх, вороги, вогонь!

Вставайте!

Страх, вороги, вогонь!

І позаду себе Сем уже чув гудіння голосів, гучний шум і гупання дверей, а попереду в мороці зблиснули вогні, загавкали пси, затупотіли прудкі ноги. Перш ніж він устиг дістатися до кінця вулиці, назустріч йому вже вибіг фермер Домосіл із трьома своїми хлопцями: юним Томом, Веселуном і Ніком. Вони мали сокири в руках і заступили йому дорогу.

– Ні, це не один із розбійників, – почув Сем фермерів голос. – Це гобіт, судячи з розмірів, але якось дивно одягнений. Агов! – гукнув він. – Хто ти, і що тут відбувається?

– Це Сем Грунич. Я повернувся.

Фермер Домосіл підійшов ближче і став розглядати його в сутінках.

– Отакої! – вигукнув він. – Голос у тебе той, та і обличчя не інакше, ніж було, Семе. Проте я проминув би тебе на вулиці через оце твоє вбрання. Здається, ти побував десь у чужинських землях. А ми боялися, що ти помер.

– Е, ні! – відказав Сем. – Ні я, ні пан Фродо. Він тут, і його друзі – теж. Оце й відбувається. Шир повстає. Ми збираємося витурити звідси цих розбійників разом із їхнім Босом. Починаємо негайно.

– Добре, ой добре! – вигукнув фермер Домосіл. – Отож, це нарешті почалось! У мене руки свербіли вже цілий рік, але приятелі не хотіли мені допомогти. А я ж мусив дбати про дружину і про Рузю. Для цих розбійників немає нічого святого. Ну, то ходімо, хлопці! Поріччя піднялося! Ми мусимо бути в осерді подій!

– А як же пані Домоселова та Рузя? – запитав Сем. – Їх небезпечно залишати вдома самих.

– З ними мій Нібс. Але якщо маєш настрій, то можеш піти і допомогти йому, – вишкірившись, сказав фермер Домосіл.

А тоді він і його сини побігли до села.

Сем поспішив до будинку. З широкого подвір’я сходи вели до великих округлих дверей, біля яких стояли пані Домоселова та Рузя, а перед ними – Нібс із вилами в руках.

– Це я! – закричав Сем, під’їжджаючи ближче. – Сем Грунич! Не намагайся мене проштрикнути, Нібсе. На мені все одно кольчуга.

І Сем зіскочив із поні та піднявся східцями. Троє гобітів лиш мовчки вирячилися на нього.

– Доброго вечора, пані Домоселова! – привітався він. – Привіт, Рузю!

– Привіт, Семе! – відказала Рузя. – Де ти був? Подейкували, що ти помер, але я чекала на тебе ще з весни. Ти не квапився, чи не так?

– Напевно, ні, – відповів Сем приголомшено. – Та отепер поспішаю. Ми оточуємо розбійників, і я мушу повертатися до пана Фродо. Проте я подумав, що повинен поглянути, як ведеться пані Домоселовій і тобі, Рузю.

– Нам ведеться добре, дякую, – відказала пані Домоселова. – Чи то пак велося би, якби не ці злодійкуваті розбійники.

– Ну, тоді йди собі! – сказала Рузя. – Якщо ти цілий цей час піклувався про пана Фродо, то як же тобі кидати його тепер, коли довкола стільки небезпек?

Цього Семові було вже занадто. Щоби відповісти Рузі, треба було говорити цілий тиждень поспіль чи, навпаки, мовчати. Тож він розвернувся і скочив на поні. Та щойно від’їхав, Рузя збігла східцями вниз.

– Ти гарно виглядаєш, Семе, – сказала вона. – Їдь-бо! Та будь обережний і повертайся просто сюди, як тільки владнаєш усе з розбійниками!

* * *

Приїхавши до друзів, Сем виявив, що повстало вже ціле село. Крім багатьох молодиків, тут зібралося понад сотню відважних гобітів зі сокирами та важкими молотами, з довгими ножами і чималими палицями, а у кількох були навіть мисливські луки. Ще більше селян надходило з віддалених садиб.

Дехто з мешканців розпалив велике багаття – просто щоб оживити все довкола, а також тому, що Бос забороняв навіть це. Насувалася ніч, вогонь горів дедалі яскравіше. Інші мешканці, за наказами